|
Історія греко-католицької церкви в Скалі-Подільській
Історія
греко-католицизму в наших краях бере початок з 1700–1730-х років. Якраз на
початку XVIIIст. Поділля (в тому числі
Скала) було повернуте в склад Речі Посполитої (Польщі). Адже в 1672–1699-х рр.
наш край перебував у складі Туреччини. Тільки з відходом турків почали
утворюватися стійкі релігійні громади та відбудовуватись зруйновані храми.
Масова
колонізація і збільшення числа жителів в селищі викликали необхідність побудови
кількох храмів. Так, в Скалі виникло три греко-католицькі парафії, кожна зі
своєю церквою. На Старій Скалі (так називається частина Скали зі сторони
Гуштина) існувала церква Рождества Преподобної Діви Марії, а в самому містечку
розміщувалися храми Вознесіння Христового і Святого Миколая. Всі церкви були
дерев’яними, покритими гонтом. Церква на Старій Скалі була збудована у 1717р. й
мала власного священика Івана Пашовського. Святомиколаївська церква
(знаходилася на місці теперішньої) постала у 1725р. і теж мала свого пароха:
Григорія Свидницького. Нарешті, найголовнішим храмом вважався Вознесенський,
який був збудований у 1720р. Вірогідно, що він знаходився десь на сучасній
вулиці Котляревського. Ця церква вважалася резиденцією Скалецького декана, так
як Скала була центром греко-католицького деканату, до якого входили 42 парафії
з навколишніх сіл: крім Скали – Іванків, Пукляки, Підпилип’я, Турильче,
Залуччя, Нівра, Гермаківка, Шестовці, Лянцкорунь, Летава, Збриж, Іване-Пусте,
Почапинці, Новосілка, Чорнокозинці, Залісся, Сокиринці, Коцюбинчики, Босири,
Бурдяківці, Лосяч, Давидківці, Жабинці, Гуків, П’ятничани, Бережанка, Мельниця,
Худиківці, Горошова, Устя, Михалків, Пилипче, Колобрідка, Синьків, Зозулинці,
Бабинці, Кривче, Худиївці, Сапогів, Вовківці, Мушкатівка. XVIII століття донесло нам
ім’я одного з деканів ― Лотоцький. Страшне лихо спіткало Вознесенську церкву у 1796р. Тоді вона
згоріла дотла. Хоч скалецькі міщани і готувались до відбудови святині (було заготовлено
будматеріал), але в 1831р. в краї вибухнула епідемія холери і всі підготовчі
роботи припинилися, як виявилось, назавжди... Деканальний уряд було перенесено
до Миколаївської церкви.
Як відомо,
одним із покликань греко-католицьких священиків у ті далекі часи було нести
освіту в народ. Так, при всіх трьох церквах діяли, і досить успішно, три школи.
Тому не дивно, що значна частина населення вміла читати і писати.
У кінці XVIII – першій половині XIXст. (десь до початку 60-х
рр.) у Святомиколаївській церкві несли до народу слово Боже батько і син
Тарнавські. Особливо гарними відгуками рясніють старі документи про священика
Яна Тарнавського: ремонт, побудова нової дзвіниці, спроба у 1830р. відновити
Вознесенську церкву (про неї було вище). Отець, бачачи тяжке матеріальне
становище земляків, старався своїм коштом і власними зусиллями утримувати
церкву і навіть дитячу «захоронку» (так колись називався дитячий садок).
У 1867р. до
Скалецької парафії прибув зі Стрийщини отець Келестин Костецький, 1843р.
народження. Крім посади пароха, він носив звання титульного радника Митрополичої
Консисторії з відзнаками крилошанина і тому в ті часи вважався досить впливовою
людиною. В обох громадах (а він священнодіяв і в Миколаївській, і в
Рождественській церквах) налічувалося 2500 греко-католиків. У володіннях
панотця і церкви знаходилось 130 моргів поля і 17 моргів сіножатей. Для
порівняння: Голуховський володів 2400 моргами і всі скалецькі жителі разом ― близько
700 моргами. У 1882р., бачачи аварійний стан Миколаївської церкви, Костецьким
було збудовано на заміну старої, дерев’яної нову, велику, кам’яну церкву, яка
знаходиться на своєму місці до тепер. Є версія, що стару церкву було віддано в
парафію с.Цигани, а в 1910р. перевезено в с.Дубівку ( Цигани збудували собі
кам’яну церкву). Там вона є діючою і досі. У далекому 1882р. наша церква була
першим кам’яним храмом в усій околиці. Тому на неї приходили подивитися жителі
з навколишніх сіл, як на диво.
У 1886р. до
Скалецької парафії прибув новий священик Олександр-Константин Левицький, якому
судилося відіграти виняткову роль в українському русі в Скалі. Повністю
відданий національній справі, він став справжнім проводирем містечка. Ось його
неповні заслуги: розмальовано Миколаївський храм, організовано осередок
«Просвіти» ( найбільший в усій Галичині – понад 600 членів), побудовано
читальню «Просвіти», бібліотеку, громадський кооператив – позичкову касу,
створено найвідоміший в околиці хор, диригентом якого був Григорій Старицький
(запрошений Левицьким у 1899р. на посаду дяка). Як відомо, сім’я цього пароха
перебувала у родинних зв’язках з істориком та громадсько-політичним діячем
Михайлом Грушевським. У жовтні 1910р. отець Левицький помер. Незабаром, 2-3 жовтня 2010р. буде відзначатися 100-річчя з
часу смерті цього визначного громадського діяча і багаторічного пароха Скали.
Далі у
нашій парафії було декілька священиків: Константин Андрусевич (1910-1912),
Анатолій Базилевич (1912-1913), Вітольд Білінський (1913-1919). Перед Першою
світовою війною церковна громада досягла найбільшого розвитку за всі часи свого
існування. Миколаївську церкву було наділено трьома відпустами: на перенесення
мощей Святого Миколая, на Марії Магдалини і на Покрову Пресвятої Діви Марії.
Кількість населення греко-католицького обряду зросла до 2540 чоловік.
З 1919р. і
десь по 50-ті рр. слово Боже ніс до скалецьких парафіян о. Іван Деревенко.
Ймовірно, він у 1946р. під час руйнування радянською владою греко-католицизму в
Західній Україні перейшов на православний обряд Богослужіння. Його можна
зрозуміти, адже в тодішніх греко-католицьких священиків було дві дороги: або в
тюрми і Сибір, або...
У 1990 р.
греко-католицька церква вийшла з багаторічного підпілля і в Скалі теж відновилася
греко-католицька парафія. Різні часи за двадцять останніх років пережили наші
парафіяни. На жаль, храм, який був збудований у кінці XIXст. як греко-католицький,
залишився у руках вірних УПЦ КП і наші односельчани не зуміли знайти спільної
мови між собою (наприклад, почергова відправа). Дванадцять років (1990-2002)
вірні греко-католицького обряду стояли на холоді, вітрі, морозі, слухаючи слово
Боже в невеличкій каплиці. Незмінно на протязі двадцяти років (1990 - 2010) служив
в таких нелюдських умовах отець Анатолій Гаврилевський.
У 2002р.,
якраз на Різдзвяні свята, греко-католицькі парафіяни зайшли на Службу Божу до
костелу Успіння Божої Матері, домовившись про почергову відправу з парафіянами
римо-католицького обряду.
З 2 травня
2010 р. до нашої парафії прибув новий священик о. Василь Германюк. Своїм
ентузіазмом, невичерпною енергією, молодим максималізмом він вдихнув в наших
вірних силу, надію, віру в новий розвій, в потужне відродження
греко-католицької церкви в Скалі-Подільській. Адже багатовіковою службою
українським інтересам наша церква довела свій національний характер і відстояла
право на існування у незалежній Україні.
Збір інформації та систематизацію проводила
Ундерко Оксана, вчитель історії
Архівні світлини
 Довголітній парох і культурний діяч о. Олександр Левицький  о. Іван Деревенко  Похорон о. Івана Деревенка  Посвята хреста о. Іваном Сеньківим  Перша Свята Літургія після підпілля 
Початок післяпідпільного формування греко-католицької парафії, 1991 р.Б. Свята Літургія перед зачиненою брамою (до підпілля, греко-католицької) Святомиколаївської церкви
 Початок післяпідпільного формування греко-католицької парафії, 1991 р.Б.  Хор товариства "Просвіта", одночасно, церковний хор греко-католицької громади. Дерегент І. Щикульський  Перші відправи о. Анатолія Гаврилевського (Великдень)
 Перші відправи о. Анатолія Гаврилевського (Великдень) Коментарі до світлин можна дати
ТУТ
|
|
