Сучасному поколінню скаличан рідна церква здається «вічною». Вона так гарно вписується в архітектурне «обличчя» містечка: руїни середньовічного замку, купол церкви та вежа костелу й здається, що так було завжди. Вже практично не залишилося в Скалі людей, які б могли переказати хоч щось про будову церкви й тому все поступово стирається з людської пам’яті. На цьому тлі виникають перекручування, неточності а то й зовсім недоречності. Наша розповідь присвячена великому подвигу наших предків – будові храму на чолі зі своїм парохом греко-католицьким священиком Келестином Костецьким.

У 1867 р. до місцевої парафії нести слово Боже прибув молодий та ідейний отець Костецький. Спочатку йому було досить важко знайти підхід до своїх вірних: місцеві жителі тільки відчули смак свободи після скасування панщини й не знали, що з тією свободою робити. Одні пиячили, інші займалися контрабандою (поряд - кордон з Російською імперією), подружжя жили «на віру», діти не відвідували школи, навіть церковного братства не існувало. Перші 10 років свого побуту в Скалі парох потратив на перевиховання місцевих мешканців. Методично отець спроваджував їх на християнську дорогу власним прикладним життям: за цей час він створив руську читальню, товариство тверезості, не забував парох й про економічний аспект життя скаличан. Він їх вчив, як можна грамотно обробляти свої поля й отримувати високі врожаї. Коли о.Костецький переконався, що має підтримку й авторитет, задумав він побудувати нову велику муровану церкву. Так як на той час в Скалі існувало 2 дерев’яні храми -- в місті (Миколаївська) та на старій Скалі (Різдва Преподобної Діви Марії) – то було вирішено споруджувати храм для обох парафій відразу по середині між містом і старою Скалою такої величини, щоб вмістити велику кількість люду. Адже в обох громадах налічувалося 2500 греко-католиків, а дерев’яні церковці були малими, Рождественська – ще й аварійною після пожежі. Проект було замовлено у львівського архітектора на зразок церкви Св.Миколая у Києві. Кошторис склав величезну на той час суму – 42000 ринських, яка дуже налякала скаличан. Але за тодішніми законами Австро-Угорщини третину коштів мав надати місцевий поміщик граф Голуховський, що він і зробив й це було використано на оплату праці майстрів. Далі Костецький заохочував людей такими доводами: «Камінь добудемо самі, повозимо його самі, вапно випалимо на місці, цеглу зробимо самі на місці, дерево маємо у своїх лісах». Перший наріжний камінь було заложено у 1877 р. о.Костецьким й того ж року закінчено фундамент. Спочатку пішли допомагати найсвідоміші чоловіки, а далі приєднувалися жінки, молоді дівчата, чувся на всю Скалу дзвінкий сміх, стукіт молотків, перегукування майстрів, українці повірили у власні сили, вони можуть, вони – велика сила, вони -- громада! Нагадаємо, що на той час у Скалі проживало понад 6 тис. населення. З них бл. 1 тис. поляків латинського віросповідання й по 2,5 тис євреїв і українців або русин, як тоді казали, греко-католицького сповідання й останні були на своїй землі найпригнобленішими, найбіднішими. Й тому такою важливою була їхня віра у власні сили. Будова церкви зробила надзвичайне зацікавлення у багатьох жителів цілого Борщівського повіту, адже будувалася перша кам’яна церква в усій окрузі. Завершилося будівництво у 1882 р., про що свідчить довідка з Державного архіву Тернопільської області, що «станом на 1935 рік церква Святого Миколая, мурована 1882 року, як самостійна експозитура належала греко-католицькій громаді міста Скала Борщівського повіту Тернопільського воєводства і відносилась до Скальського деканату Станіславівської архієпархії». Є відомості, що наша церква була відзначена відпустовим празником Св.Миколая.

Вузькому колу істориків Святомиколаївський храм у Скалі відомий завдяки тому, що тут вінчався у 1896 році Великий Українець Михайло Грушевський. Декілька слів про це. На зміну о.Костецькому нести священичу місію до Скали у кінці ХІХ ст. прибув Олександр Левицький. Крім власних 5-х дітей отець мав ще опікунку рідну молодшу сестру дружини Олімпії Марію Вояковську. Якраз їй і судилося стати дружиною Михайла Грушевського. Не зважаючи на те, що Михайло був православного сповідання, шлюб молодій парі дав отець Левицький у нашій церкві, як того хотіла Марія. Тут на місцевій парохії відбулося скромне весілля, сюди часто навідувалися Грушевські, адже між Михайлом Сергійовичем і о.Олександром зав’язалась справжня багаторічна дружба.

Минули лихоліття світових воєн, впали імперії, які вершили долі цілих народів, а церква у Скалі стоїть твердим свідком великого культурного змагання українських  громадян на чолі з отцем Костецьким. Нам – потомкам тих громадян – треба хоча б про це знати й пам’ятати в ім’я історичної справедливості.

…   Ось таку статтю я розіслала в деякі місцеві газети, щоб нагадати про поважний ювілей нашої церкви. Цікаво, як буде відзначатися ця дата якраз у церкві братами нашими православними, чи згадають вони про справжніх фундаторів церкви, про парохів, котрих є портрети в захрестії й які в різні часи служили в цих стінах й належали до греко-католицького обряду. А щоб вже була встановлена повна історична справедливість, подаю у відсканованому вигляді довідку з ДАТО (держ. Архів Терн. обл.), на яку я оперлася в даній статті. Отже, дана архівна довідка була пару тижнів тому отримана Орестом Метельницьким й у ній говориться, що « станом на 1935 рік церква Святого Миколая, мурована 1882 року, як самостійна експозитура належала греко-католицькій громаді міста Скала Борщівського повіту Тернопільського воєводства і відносилась до Скальського деканату Станіславівської архієпархії. У документах архівного фонду Тернопільське окружне земельне управління, у списках про наявність у воєводстві нерухомого майна церков і монастирів є відомості, що станом на 18 липня 1929 р. греко-католицькій громаді м.Скала над Збручем Борщівського повіту Тернопільського воєводства належало 61 га земельних угідь». Далі подано джерело даних відомостей: Шематизм духовенства Станіславівської архієпархії (Шематизм – ревізія). Ось такі вони справжні факти нашої історії, як кажуть добавити нічого. Але а все ж ризикну поставити запитання, чому така довідка не була пущена в хід на початку 90-х рр., коли в нашому селищі тривали справжні «бойовища» навколо церкви? Тоді спрацювала сила, а де ж була все та ж історична справедливість і де була влада, коли вона мала просто виконати закон України про повернення культових споруд тим громадам, які будували ці споруди. А наша тодішня влада мовчки спостерігала й чекала, хто переможе. А закінчилося тим, що купка вигнаних з власної церкви християн стояла 12 років на морозі, всі це бачили, і всім було «по-християнськи» байдуже…