Парафія Успення Пресвятої Богородиці Бучацької єпархії УГКЦ
 Блог ІСТОРІЇ СКАЛИ-ПОДІЛЬСЬКОЇ
Головна » 2012 » Травень » 23 » Свято Героїв. Тричі засуджений на смерть
21:51
Свято Героїв. Тричі засуджений на смерть

Його відзначають вже понад 60 років. У 1941 році Другий Великий Збір Організації Українських Націоналістів постановив відзначати 23 травня як Свято Героїв. Воно було покликане відродити в українців героїчний дух минулих поколінь.

Чому саме травень обрано для вшанування Героїв? Тому, що саме в травні віддали своє життя у визвольній боротьбі такі кращі сини України в ХХ столітті: 3 травня 1924 року - головний ідеолог державної самостійності України початку ХХ століття - Микола Міхновський; 25 травня 1926 року - головний провідник української національно-визвольної боротьби 1917-21 років - Симон Петлюра; 23 травня 1938 року - засновник і провідник ОУН - Євген Коновалець В роки німецької, а згодом радянської окупації це свято відзначалося у підпіллі. Із проголошення незалежності України його святкування відновлено. Зараз для зручності його прийнято святкувати в останню неділю травня. В сьогоднішній статті я розкажу про справжнього Героя: січового стрільця, підпільника ОУН, воїна УПА. Він не був  скаличанином, але його правнуки наше селище вже вважають своєю домівкою.

 У нашій державі не стихають пристрасті навколо так званих проблемних тем в історії України. Чи не найболючішою є тема діяльності ОУН-УПА, а особливо того, чи співпрацювали українські повстанці з нацистською Німеччиною. Сьогоднішня історія – про уродженця села Вовківці на Борщівщині Семена Семеновича Дудку (1899-1986). Маю велику надію, що познайомившись з життям пересічної людини, хоч хтось змінить свої погляди на такий нелегкий час, в якому довелося жити нашим безпосереднім предкам. А отримала я цю інформацію від правнуків Семена Дудки Семена (названий в честь прадіда) та Назара Жигальських, моїх учнів, в яких я мала честь викладати історію.

Здавна у Вовківцях жили люди, які вирізнялися високою національною свідомістю, патріотичністю, гострим відчуттям справедливості, причетності до долі України. В одній такій українській сім’ї народився  Семен Дудка. Нелегким було його дитинство. Виростав без батька, який загинув на війні, так і не побачивши синочка. Патріотизм і любов до України зародилися в нього ще в дитинстві. І тому не дивно, що вже у 18 років він став добровольцем у лавах українських січових стрільців, де набув першого військового досвіду. Після програшу української визвольних змагань повернувся в рідне село, але просто займатися власними справами Дудка не міг: він є активістом «Просвіти», керівником спортивно-пожежного товариства «Луг», підтримує зв’язки з колишніми стрільцями з інших регіонів, займається розповсюдженням патріотичної забороненої польською владою періодики.

1933 рік – знаковий рік у всесвітній історії. У Німеччині до влади    прийшли нацисти, а в Радянській Україні лютував страшний, штучно створений більшовицькою владою голод, від якого померли мільйони українців. Польська влада теж взялася наводити порядок в Галичині (так звана «пацифікація»). Найшвидше по селах бралися до людей, які раніше перебували в лавах січових стрільців  і воювали проти Польщі. Приводом до першого арешту Дудки послужив знайдений примірник націоналістичної газети «Сурми». Так він «відкрив» відлік своїм тюремним ув’язненням, перебуваючи рік у Львівській в’язниці. Коли вийшов на волю, то «не покаявся» й далі продовжував бути лідером місцевих патріотичних сил. Польська влада продовжувала переслідувати його. Він перебував під постійним наглядом жандармів. Ми зустрічаємо прізвище Дудки серед членів повітового комітету УНДО – найвпливовішої української партії в 30-х рр. в Галичині. Під його керівництвом до місцевої читальні «Просвіти» було куплено радіоприймач і вечорами  туди сходились селяни послухати, що діється в світі. 14 січня 1938 року польські жандарми напали на читальню, щоб забрати радіоприймач, але їм цього не дали зробити активісти «Просвіти».

У 1938 році на Закарпатті, у місті Хусті, була проголошена Карпатська Україна. Молодь з галицьких сіл масово почала переходити карпатські хребти з метою допомогти у становленні незалежної держави. Йшли туди і хлопці села Вовківці. А разом з ними – 39-річний Семен Дудка. На кордоні його арештували та відправили до Чортківської тюрми, де потримали місяць, а потім відпустили.

У липні 1938 року Семена  арештували знову за організацію українського патріотичного свята посеред села. На цей раз він опинився у відомому  концтаборі  Березі Картузькій, де йому вперше було винесено смертний вирок... Але тут – початок ІІ світової війни, Німеччина нападає на Польщу, тюрми розбито, в’язні – випущені на волю. А на західноукраїнських землях свої зміни: 17 вересня 1939 року в краї було встановлено радянську владу і наші землі ввійшли до складу СРСР.У листопаді 1939 року до рідного села повернувся Семен Дудка. Нелегкою була його дорога додому, ночами пробирався у рідні краї до дітей, до дружини... А вдома – голод, нестатки. На деякий час Дудка повірив у зміни на краще. Але досить швидко він зрозумів істинне обличчя нової влади. Семен Семенович був делегатом від нашого повіту до  Народних Зборів Західної України у Львові.  На з’їзді був присутній сам М.С.Хрущов, перший секретар ЦК Компартії України. Коли Дудка повернувся, то сказав односельчанам, що, на його думку, буде велика біда. Хрущов говорив з високої трибуни з’їзду про перебування серед делегатів багатьох націоналістів і про те, що їх будуть відправляти у Сибір. І дійсно, зразу ж по цьому найвідоміших сельчан почали переслідувати, викликати на різні бесіди. Диригент сільського хору і священик пішли в підпілля ОУН.В селі почали агітувати вступати до колгоспу, але добровільно ніхто туди йти не бажав. Тоді до читальні «Просвіти»  привезли кіноустановку і зігнали всіх мешканців для перегляду фільму про «чудове» життя в Радянському Союзі. Тут же почали записувати до колгоспу, призначати бригадирів. Відчувши небезпеку, жінки побили кіноапарат й розбіглися по своїх домівках. А вранці до села приїхали 200 озброєних енкаведистів, почалися арешти. Забрали багатьох жінок та декількох активних чоловіків і серед них – Семена. Було це 16 червня 1940 року. Усім засудженим дали по 5 років тюремного ув’язнення, а Дудку, вже вдруге, засудили до розстрілу. Його дружина подала апеляцію на перегляд справи і з Москви прийшло рішення про заміну смертної кари  ув’язненням. 20 листопада 1940 року нашого героя було відправлено до Бердичівської тюрми відбувати термін покарання.

22 червня 1941 року Німеччина розпочала війну з Радянським Союзом. Відступаючи, більшовики нищили дороги, комунікації, розстрілювали свідомих українців. Не оминули вони і в’язнів тюрем.  Трагічною сторінкою в історії Надзбруччя є масовий розстріл в’язнів з Чортківської тюрми в місті Умані у 1941 році. Така ж доля спіткала і в’язнів Бердичівської тюрми. Вціліло декілька, серед них – С.Дудка. Коли фронт підходив до Бердичева, то охорона в’язниці отримала наказ всіх знищити. Було відкрито камери і в’язнів вигнано на подвір’я, потім закрито тюремні ворота. Охорона почала стрільбу з кулеметів по людях. Всі залишилися лежати на подвір’ї. Семен Семенович в останній момент вскочив до туалету і простояв там цілу добу. Почувши, що на вулиці вже говорять німецькою мовою, він вийшов, але німецькі патрулі затримали його, бо вважали червоноармійцем. І повезли його до концтабору для військовополонених у Щецині, що в Польщі. Мав щастя вирватися і з німецького полону. Серед ув’язнених був один греко-католицький священик, який написав листа до митрополита  Андрея Шептицького, щоб той допоміг їм звільнитися. Владика поручився за них і 300 чоловік, серед них  наш герой, отримали волю!

Повернувшись додому, український патріот Семен Дудка зразу ж включився до роботи з організації підпілля для боротьби з новим загарбником України – гітлерівською Німеччиною. За ним почалося справжнє «полювання». Коли доказів вже було вдосталь, німці приїхали вкотре арештовувати його, але в останній момент Семен встиг втекти з хати через вікно. Тепер дорога була одна – в підпілля, в лави українських повстанців. Під бойовим псевдо «Дністер» Дудка воював проти Німеччини, а з 1944 р. – проти радянської влади до 1947 р. Ось як розповів про арешт Дудки очевидець тих подій: «Тим, хто видасть Семена, пропонували великі гроші.Люди розказували, що він мав криївку в лісі неподалік села. Влітку  ще так-сяк, а взимку - голод, холод і сліди залишаються. От він, бувало, вночі пробирався до села.Одного разу він зі своїми побратимами переховувалися в хаті симпатика УПА. Більшовики вчинили облаву. Був тоді мороз, сніг. Хлопці відстрілювалися, але їх, все ж таки, взяли живими. Семену не дали взутися, зв'язали руки колючим дротом і повели».

І знову - тортури,  очні ставки, допити, й втретє - смертний вирок. Самим найстрашнішим було очікування його виконання у Чортківській тюрмі, яка мала в 40-рр. сумну назву: «енкадебістське чистилище». Але і тепер щастя усміхнулося йому. Поки тривало слідство , вийшов указ про заміну  смертної кари тюремним ув’язненням. Дудка отримав 20 років концтаборів. На цей час йому йшов п’ятдесятий рік… Звільнився він з каторги у Караганді і висилки у Читинській області Красноярського краю старим чоловіком в 1961 р. А коли прибув до рідного села, то йому повідомили, щоб за 24 години забирався звідти. Виснажений, зморений тюрмою, наш славний земляк від’їжджає у Красноярський край, де мешкала донька Слава. Але через рік знову повертається до своєї оселі. Йому вкотре наказують покинути рідне село. Семен Дудка уже був похилого віку і на цей раз він заявив: «Якщо маєте право, то розстріляйте мене прямо тут, але виїжджати більше не буду. Якщо загину, то нехай на рідній землі». Та до останніх днів він не мав спокою. Співробітники КДБ час від часу викликали його до Борщова, де всіляко залякували, боялися навіть кволого, бо він був сильний духом, щиро любив Україну і свято вірив у її визволення. Гірку долю з ним розділили дружина та діти. Донька Ярослава була засуджена вже на виселенні за те, що вголос виконала українську пісню. А Семен Семенович помер своєю смертю на власній землі у 1986 р., не доживши до  Української Незалежності декілька років. Вічна йому пам’ять і слава!


НА ФОТО: Дудка С.С. (стоїть крайній зліва, поряд – дружина) в родинному колі після повернення в рідне село. 1960-ті рр.

Категорія: Блог ІСТОРІЇ СКАЛИ-ПОДІЛЬСЬКОЇ | Переглядів: 742 | Додав: S@L

Розповсюдити цей матеріал в соцмережах
Всього коментарів: 0
avatar
Чт, 17.08.2017
Вітаю Вас Слава Ісусу Христу!
Головна | Реєстрація | Вхід
НА РОЗВИТОК САЙТУ

Устав Богослужінь
Пошук
Ми у Facebook
☜▼☞
Блог ІСТОРІЇ СКАЛИ-ПОДІЛЬСЬКОЇ [20]
ІСТОРІЯ СКАЛИ-ПОДІЛЬСЬКОЇ В ДЕТАЛЯХ
Відеопрезентація

РОБОТА ПАРАФІЇ
НА БРОШУРЦІ

ТУТ
 
Наші фото
ОСНОВНИЙ АЛЬБОМ ТУТ,
Інший альбом ТУТ,
а ще інший ТУТ

Новини церкви
Поведінка в храмі
Погода
Відвідування сайту
free counters

Онлайн всього: 2
Гостей: 2
Користувачів: 0
*

ПАРАФІЯ УСПЕННЯ ПРЕСВЯТОЇ БОГОРОДИЦІ УГКЦ, СКАЛА-ПОДІЛЬСЬКА © 2010