«Церква в Скалі стоїть твердим свідком великого культурного змагання українських громадян міста Скали на чолі з отцем Костецьким», - ці слова, на мою думку, є основною ідеєю «Оповідань» Петра Мартюка. Вони червоною ниткою проходять крізь рядки, написані понад пів-століття тому. Стосувалися вони подій другої половини ХІХ ст., а актуальними є й зараз, для нас.

   Повернемося до записів Мартюка, де йде мова про саме будівництво храму: «Коли о.Костецький переконався, що він вже має вплив поміж своїх громадян, задумав побудувати нову церкву. Громадяни не сперечали щодо будови, бо старі дерев'яні церкви були дуже маленькі, а одна на старій Скалі замало що не згоріла – люди врятували. [Якось] забув дяк погасити всі свічки в притворі, залишилась чомусь палаюча свічка, з того загорівся притвір. А що вартові якраз на той час були недалеко церкви, то побачили вогонь. А було то ще звечора, вартові піднесли крик, збіглися громадяни і погасили вогонь. З того часу о.Костецький перестав в тій церкві відправляти богослужіння.

   По Великодних святах на Провідну неділю запросив о.Костецький братчиків і сестриць з міста і старої Скали на нараду щодо будови церкви, де представив громадянам, в який спосіб можна почати будову. Спершу треба вибрати комітет, який має зайнятися виробленням планів і збиранням фондів на будову. Громадяни по закону (тоді діяли такі закони в Австрії – О.У.) мали зложити на будову 2/3 коштів, а 1/3 мав дати поміщик, яким був тоді граф Агенор Голуховський. Громадяни навіть з охотою погодилися, хоча не знали, скільки мала будова церкви коштувати, бо ще не було ні планів, ні кошторису. Вибрали комітет з 15 чоловік. Головою комітету обрали о.Костецького, писарем Лотоцького, а касіром Костирського. При тому о.Костецький представив стан церковних кас (було дві, бо дві парафії–О.У.), в яких заощадилося на ціль будови 500 ринських, то був вже добрий початок.

Джерело: Для історичного блогу

    Місце під будову церкви вибрали на краю міста, що було майже по середині між містом і старою Скалою, [адже] церква мала бути одна для двох парафій. Громадяни по довгій суперечці погодилися, тому що місце під будову було однакове у віддалі як містови, так і старому містови (зберігаю написання, яке є в рукописі –О.У.). І справді, місце під будову вибране в дуже гарному положенні, […] з полудневої сторони рівнина, головна дорога, зі сходу на північ і захід кругом великий спуск дороги до 16-18 градусів, тож від заходу підноситься досить висока гора, а на тій горі – церква. Прекрасне місце! Замовили план церкви у львівського інженера на 600-700 душ на взір (зразок-О.У.)  Десятинної церкви у Києві. Того ж року був готовий і план, і кошторис. Кошторис нової мурованої з каменю церкви виносив 42000 ринських, це дорівнювало 84000 корон. Для скалечан це була дуже велика сума, але Костецький пояснив, що сума можлива, заохочував громадян тим, що «камінь видобудемо самі, повозимо його самі, вапно випалимо на місці, цеглу зробимо самі на місці, дерево маємо у своїх лісах. Грошей треба буде тільки на майстрів, на залізо, цвяхи, бляху, якою має бути покрита церква. Помічну силу то дамо теж. А поміщик, якщо дасть 10650 ринських, за ці гроші буде майстер і все решту», - так говорив до своїх парафіян Костецький. Громада на те пристала, довго не хотів згоджуватись поміщик Голуховський, але по великих зусиллях о.Костецького поміщик теж пристав на те, що дасть потрібного дерева з лісу, а суму розділить на троє і сплатить на протязі трьох років, щороку по частині, як то буде йти робота. Дуже багато своєї енергії вложив в будову церкви о.Костецький, як рівно ж і своїх власних коштів. Громадяни за прикладом свого пароха тяглись щомога і жертвували тяжко здобуті гроші, а головне – працю. Будову церкви виконував будівничий Ставорський.

   Будова протягалась через 5 років. Церква в Скалі стоїть твердим свідком великого культурного змагання українських громадян м.Скали на чолі з отцем Костецьким. Немало прийшлось попрацювати при даній церкві і Василькові, йому якраз 18 років», - слідом йде опис навчання мого прапрадіда в «жидівського» майстра Абрамка. Але ще раз наголошую на даті будівництва храму: Василь народився у 1858 р., додати ще 18 р., отримуємо дату 1876-77 рр., а ще плюс 5 р., на будову, виходить дата завершення зведення церкви - 1882 р. Далі автор описує, як тяжко було довбати каміння в кар'єрі а потім фірами возити до місця будови, ближче під руки майстрам, та ще й без затримок. А тепер знову цитую дослівно: «Будова церкви зробила незвичайне зацікавлення всіх скалечан, ба, не тільки скалечан, а цілий повіт, бо в повіті будувалась перша кам'яна церква. Зразу громадяни не вірили в можливість будови, лякалися великих наложень ( потрібних коштів-О.У.), думали, що не зможуть зложити стільки фондів, але коли побачили викопані фундаменти, навезений камінь, пісок, випалене і згашене вапно, а коли прийшли ще чужі майстри та мулярі і стали до роботи, тоді всі зрозуміли, що почате діло треба продовжити. Перший камінь заложив о.Костецький, поблагославив і побажав майстрам і громадянам помічникам легкої, щасливої роботи. Зразу пішли помагати самі найсвідоміші чоловіки, [решта поки що] тільки надслуховували, хто що про роботу говорить. А стук молотків розносився далеко по цілій Скалі, мов пісня. Не кожному громадянину почате діло зворушувало почуття спільного обов'язку – були й такі, для яких будова церкви була завадою поводитися, як раніше, не знаючи стриму ні в пиятиці, ні в розбою. Хоч ніхто нікому не перечив жити так, як він хотів, але самі обставини загального громадського життя заставляли пристосовуватись так, яким руслом йшла громада.

   Будова чим раз більше зацікавлювала всіх: помічниками почали ходити дівчата, жінки, почулися дзвінкі голоси, веселий сміх, удари молотків і покликування майстрів вторували їм – і виходила прекрасна пісня праці. Василь, хоч малий ростом, зате спритний і до того досить сильний, сам накладав на фіру каміння, великого, тяжкого, прикладав брус і по брусі викочував камінь на фіру. За два дні Василь вивіз три стоси каменю. О.Костецький був з того дуже вдоволений і похвалив перед людьми за те Василя». Далі автор описує, що на цій будові Василь закохався в свою майбутню дружину, а мою прапрабабку Анастасію Чорпіту ( до речі, дуже детально в спогадах  виписано походження та весь рід Чорпітів, особливо багато про Івана Чорпіту та як він став «богачем», кому буде цікаво – звертайтеся. Адже в Скалі людей з таким прізвищем багато, а походять всі вони з однієї родини). Є теж  цікавий момент, як в зв'язку з жнивами не приходили, як раніше, помічники на будівництво. Постала загроза зупинки роботи, але Костецький склав списки тих господарів, які мали більше челяді. До челяді належали наймити, та й навіть члени родини, як було у випадку з Настею Чорпітою. Вона служила у власного старшого брата Івана, який на той час уже мав сім'ю та добре розгаздувався, накупивши земель у збіднілих односельців. Ось так, відбуваючи дні роботи на будові церкви за брата Івана, 15-річна Настя познайомилася ближче з бідним сиротою «поповим Васильком».

   «Того року, - як пише далі автор, не вказавши, якого року, - закінчили фундаменти під нову церкву. Щонеділі збиралися громадяни коло нового фундаменту, приглядалися, міряли ширину стін, довжину церкви, ставали кутками, радили, дивуючись, як воно так сталося і вже фундаменти готові. А як люди страхалися, думали, що ніяк не зможуть того витягти – а воно якось само йде і ніхто не збіднів. «Що то значить громада», - каже один. «Великий чоловік – громада», - каже другий. «А все веде провід. Без проводу громада дурна, - так сказав третій, - От подумайте самі: хто ми були до того часу, поки не прийшов о.Костецький? Була теж громада, але яка? Про що та громада думала? [Тільки] щоб напитися, битися, красти один в одного, сваритися, позиватися, гуляти, співати сороміцькі пісні. А поле наше яке було? Що родило? Самий молочай, осет та мак, а збіжжя ледь-ледь подостатку. Правду говорите: настає інший світ, дивись, скільки в нас письменних тільки стало, потроху відтріпуємося від панщини, а то що так довго, як панщизняне ярмо носили?» - ось які думки панували серед жителів Скали, коли вони повірили у свої власні сили і побачили результат своєї роботи. На жаль, продовження розповіді про будівництво храму в Скалі втрачене: Петро Мартюк 3-й зошит (я маю тільки 2 зошити) знищив, на те були у нього вагомі причини, адже один з його синів був воїном УПА (може, там щось було про нього), пропав без вісті й родина до сьогодні не знає, якою була його доля. Ми можемо тільки здогадуватися, як завершувалася будова церкви, але ті строки, за які було закінчено храм, говорять самі за себе. Люди жертвували всім: грошима, працею, а головне було те, що вони були єдині, здружені спільною метою – будова храму. Нам залишається тільки взяти з них приклад і повірити у власні сили.