Парафія Успення Пресвятої Богородиці Бучацької єпархії УГКЦ
 Блог ІСТОРІЇ СКАЛИ-ПОДІЛЬСЬКОЇ
Головна » 2011 » Жовтень » 4 » Зв'язки М.С.Грушевського зі Скалою-Подільською. Родина Олександра Левицького
21:13
Зв'язки М.С.Грушевського зі Скалою-Подільською. Родина Олександра Левицького

29 вересня минула 145-річниця від дня народження Великого Українця Михайла Грушевського. А ще рівно рік тому наша скалецька громада 2 жовтня відзначала 100-роковини з дня смерті отця Олександра Левицького. Свою статтю я присвячую їм.

Родина Олександра Левицького.

А тепер докладніше глянемо на постать отця Левицького та познайомимося з членами його великої родини. Народився отець Олександр Константин  у священичій родині отця Йосифа Левицького і Доміцелі Ілевич в с.Требухівці біля Чорткова. Ще змалку він готував себе до духовного життя. Тому Олександр після закінчення Тернопільської гімназії вступив до Львівської духовної семінарії, де, маючи значний музичний талант, відзначився як першорядний співак і диригент хору. Очевидно, перед висвяченням він одружився у 1873 році з Кароліною Олімпією Вояковською, рідною сестрою Марії Грушевської. Дванадцять років блукав отець Олександр зі своєю вірною подругою по різних парафіях на Поділлі, де скрізь за короткий час наводив лад, швидко завойовуючи любов і шану парохіян.

У 1886 році, як згадувалося вище, отця Левицького призначено на парохію «Скала» з прилуч. Скала стара». Тут отець ніс слово Боже людям до останніх своїх днів. В матеріальному відношенні життя родини Левицьких значно поліпшилось, оскільки нова парохія мала достатню кількість орного поля. На новій посаді отець застав щойно побудовану своїм попередником священиком Костецьким у 1882 році величаву камяну церкву, що було великою рідкістю в усьому Галицькому Поділлі. Ще при церковному братстві діяла самостійна читальня. Отець Олександр розширив її та перетворив на філію «Просвіти».

В економічному огляді Борщівського повіту за 1896 рік читаємо:  «Просвітній рівень в Скалі… є гідним похвали, найкраще свідчить число членів читальні – 240; такого числа членів немає ніяка інша читальня в Борщівському повіті, а може, і ніде немає. Вона може величатися великими успіхами як на просвітньому, та і економічному полі…А це все є результатом трудів одного чоловіка – тамошнього пароха о. Левицького». У 1908 році читальня ( філія-автор) «Просвіти» в Скалі нараховувала вже 684 члени і була найбільшою в Галичині. За допомогою свого сина, Модеста, отець Олександр заснував міщанський хор та оркестр, які славилися в усьому Борщівському краї. З 1899 року другим співкерівником цього музичного колективу  став запрошений на посаду дяка Григорій Старицький, батько всесвітньовідомого оперного співака Мирослава Скала-Старицького та дід нашого дяка Ігоря Старицького.

Читальня не упускала й економічного аспекту життя скалецьких міщан: при читальні були засновані шпихлір (магазин-автор), дитяча «Захоронка» (дитячий садок-автор), торговельне товариство «Зоря». Під час пожеж, які плюндрували Скалу у 1899 і 1907 роках ставав отець Левицький на чолі рятункового комітету і клопотався про допомогу погорільцям по цілій Австро-Угорській  монархії.

29 вересня 1910 року у віці 60-ти років Олександр Левицький помер «на хворобу серця». Тодішня преса, зокрема газета «Діло», вмістила некролог, а через декілька номерів – життєпис покійного, де сказано, що громадянство справді сумувало, що втратило одного з тих людей, «що тихо, без розголосу багато доброго роблять для народу».

Похорон Олександра Левицького став справжньою народною маніфестацією. На нього прибули 34 священики з навколишніх сіл. За домовиною, яку несли члени родини, а між ними і М. Грушевський, йшов кількатисячний натовп, серед якого була уся скалецька міська Рада, депутації від різних українських товариств, «Соколи», «Січі» і навіть сам власник

Скали граф Агенор Голуховський.

Дружина отця Олександра Олімпія Левицька з Вояковських  пережила свого чоловіка на п’ять років і померла 15 жовтня 1915 року в Стрию, в родині своєї доньки Стефанії. Можна передбачити, що вона заповідала дітям поховати її біля чоловіка у Скалі, але за умов Першої світової війни виконати це було неможливо. Тому в перші роки після своєї смерті прах Олімпії знаходився в Стрию. Але, як розповідають нащадки доньки Ольги Микласевич з Левицьких, зокрема її онук отець Зиновій Микласевич, Олімпія Левицька, найвірогідніше, була перепохована в 1927 році поряд зі своїм чоловіком. Це підтверджує лист Михайла Грушевського до Кирила Студинського від 29 листопада 1927 року: «[…] прошу з тих грошей, що маєте для Катрі Мих[айлівни], вишліть 30 долярів до Калуша, судії Вікентію Микласевичу на перенесеннє гробу сестри моєї дружини з Стрия до Скали по можливости негайно». Нещодавно на старому кладовищі у Скалі-Подільській проведена реставрація могили Олександра Левицького і прикріплена таблиця, яка свідчить, що Олімпія і Олександр Левицькі знайшли вічний спочинок разом на скалецькому цвинтарі.

Виховали подружжя Левицьких пятеро дітей. Найстарший з дітей Левицьких – син Модест (1873-1927). Він навчався у Віденському університеті, мав юридичну освіту, крім того виявив надзвичайні музичні та ще й організаторські здібності. Модест Левицький був засновником і керівником хорового товариства «Буковинський Боян» (1899-1916) та музичної школи імені Миколи Лисенка у Чернівцях (1904-1916). Залишився в памяті нащадків як визначний музичний діяч і талановитий диригент. Він диригував на багатьох концертах у «Народному Домі» в Чернівцях, зокрема Шевченківських вечорах, а також памятних ювілейних, як от: до приїзду Лесі Українки у Чернівці в 1901 році чи до візиту у 1903 році метра української музики Миколи Лисенка. Після включення західноукраїнських земель до складу відновленої Польщі, Модест Левицький виїхав до Бразилії, де у 1927 році помер.

Наступною в сімействі Левицьких народилася донька Стефанія (1878-1917). Високоосвідчена (отримала фінансово-економічну освіту), ерудована,

прекрасний знавець української та зарубіжної літератур, Стефанія до оруження проживала в будинку Грушевських у Львові та працювала бібліотекарем в НТШ. У львівському меморіальному музеї Михайла Грушевського зберігається спільне фото Стефанії Левицької і Катерини Грушевської. Також там знаходиться спільний лист Михайла та Марії Грушевських від 1898 року до Стефанії Левицької з Владикавказа, в якому близькі родичі обговорюють майбутні заручини Стефанії з адвокатом із Борщева Єронімом Калитовським: «Так пише Вуйко (Вуйко-Михайло Грушевський – автор), а я хиба те саме можу повторити: і менї з лиця панич  (Єронім Калитовський – автор) подобає ся, але то все нічого не значить: найважнійше то чи тобі подобає ся і чи добрий». Стефанія Калитовська була активною громадською діячкою, свідомою патріоткою, зокрема була головою «Союзу Українок» у Стрию. На жаль, прожила вона коротке життя. Після тривалої хвороби Стефанія померла у 1917 році, залишивши троє маленьких дітей. Близький друг сімейства Калитовських, письменник Василь Стефаник так відгукнувся на велику і сумну втрату у листі до Єроніма Калитовського: «Дорогий Єронім! Хотів би вам написати хоч одне словечко розради, та не можу єго знайти, найрадше сумував бим з Вами над гробом вашої дружини,  бо житє мене навчило сумувати. Прийміть від мене лиш щирі бажання аби діти Ваші Вам здорові росли та аби Ви могли їх вести за малі руки місто їх мами. Ваш Василь Стефаник».  

Ще одна донька Олександра та Олімпії Левицьких Людмила (1881-1953)  була дружиною отця Йосифа Савицького. Вона отримала добру освіту, викладала музику, вчила гри на фортепіано. Після смерті свого чоловіка Людмила змушена емігрувати у 1944 році за кордон із сином Зиновієм. Останнього в родині називали Зайком. Він усе життя дбайливо зберігав сімейний архів, вивезений з України в далеку Америку. Ось як він згадував своє походження у спогадах, надісланих львівському меморіальному музею Михайла Грушевського: «Яка ж величезна важливість

для нас стариків оглядати ті безцінні памятки. Кромі цього моя Мама 

забрала зі собою на еміграцію у великому плетеному з лозини коші різні папери, а між ними прецінні прощальні промови, виголошені на Дідовому (Олександр Левицький – автор) похороні, а поміщенні  у тогочасних часах у тамошній пресі. Колись у будучині наші внуки і правнуки, у яких будуть зберігатися усі ціннощі Дідів і Прадідів, дорісши до старшого віку напевно будуть, як і ми зараз, із захопленням оглядати і читати збережені пам’ятки про Діда Александра та писані нами зараз ці рядки, бо є вічна правда, що чим дальше віддаляємось від минувшини, тим вона стає нам дорожча».

Ольга Микласевич з Левицьких (1885-1959) – четверта дитина в родині Левицьких. Вона проживала у Стрию на віллі «Ясна Поляна», яку вона разом з молодшою сестрою Мартою придбала 1912 році, вже після переїзду зі Скали після смерті батька. Ольга була дружиною правника Вікентія Микласевича та мала трьох дітей: Олександра, Олега і Ксенію. Всі діти Микласевичів були похресниками Грушевських: Михайло Сергійович був хресним батьком Олександра, Марія Сильвестрівна – Олега, Катерина – Ксенії. Саме в цій родині збереглося найбільше реліквій сімей Левицьких і Грушевських. Безцінним є фортепіано, яке свого часу належало Грушевським і знаходилося в їхньому будинку у Львові. В цьому музичному інструменті в часи більшовицьких переслідувань знаходилося таємне місце, де Микласевичі зберігали листи від Грушевських, родинні світлини. Зараз ці речі вони передали до меморіального музею Михайла Грушевського у Львові, де вони й знаходяться.

Молодша донька Левицьких Марта (1892-1973) довгі роки працювала вчителькою і залишилася в спогадах родини, як велика шанувальниця української народної творчості. На жаль, своєї сімї вона не створила, тому останні роки життя вона провела у «Ясній Поляні» в Стрию разом з сестрою Ольгою та її родиною.

Отож, нащадки Левицьких були найближчою родиною Грушевським

по лінії Марії. Працівники львівського меморіального музею Михайла Грушевського ввели навіть в науковий обіг термін «Галицька Родина Грушевських». Ще одним підтвердженням близькості Грушевських

і сестер Левицьких є унікальна світлина, зроблена в Криворівні в Карпатах, де дуже часто відпочивали українські громадські діячі  і де мав невеликий будинок Михайло Грушевський. На ній спільно зображені подружжя: Калитовських, Савицьких, Грушевських, їхні діти та Марта Левицька у 1912 році.

Насамкінець хочу згадати людину, завдяки якій відбулося в минулому році святкування 100-роковин з дня смерті Левицького. Я маю на увазі отця Зиновія Микласевича, правнука о.Олександра. Священик з великої літери, патріот своєї держави, хоронитель традицій свого роду – ось яким ми його побачили. Не можу не сказати, що теперішній митрополит нашої Церкви Святослав Шевчук є рідним племінником по лінії дружини Ірини отця Зиновія. Ось в яких родинах зростають наші провідники, ось як традиції, вихованість, інтелігентність передаються з покоління в покоління!


Категорія: Блог ІСТОРІЇ СКАЛИ-ПОДІЛЬСЬКОЇ | Переглядів: 1837 | Додав: S@L

Розповсюдити цей матеріал в соцмережах
Всього коментарів: 0
avatar
Ср, 22.11.2017
Вітаю Вас Слава Ісусу Христу!
Головна | Реєстрація | Вхід
НА РОЗВИТОК САЙТУ

Устав Богослужінь
Пошук
Ми у Facebook
☜▼☞
Блог ІСТОРІЇ СКАЛИ-ПОДІЛЬСЬКОЇ [20]
ІСТОРІЯ СКАЛИ-ПОДІЛЬСЬКОЇ В ДЕТАЛЯХ
Відеопрезентація

РОБОТА ПАРАФІЇ
НА БРОШУРЦІ

ТУТ
 
Наші фото
ОСНОВНИЙ АЛЬБОМ ТУТ,
Інший альбом ТУТ,
а ще інший ТУТ

Новини церкви
Поведінка в храмі
Погода
Відвідування сайту
free counters

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
*

ПАРАФІЯ УСПЕННЯ ПРЕСВЯТОЇ БОГОРОДИЦІ УГКЦ, СКАЛА-ПОДІЛЬСЬКА © 2010