Порохова вежа, збудована в період ІІІ будівельного етапу в історії замку Станіславом Лянцкоронським ( поч. ХVІ ст. )

  Містом з найтрагічнішою долею називає нашу Скалу автор статті в тернопільській газеті «Місто», написаній в рамках проекту «Маловідоме Тернопілля». Цитую дослівно: «Багато наших замків переживали татарські навали, турецькі штурми, та козацькі бешкетування, але такої важкої хронології, як у Скалі, важко підшукати. Це просто суцільна низка руйнувань, звільнень від податків та оплат, відбудови та знову руйнувань, але це наша історія і ми повинні про неї знати». Отож, розповідь про те, що мав на увазі автор.

   В попередніх статтях ми залишили наше селище в 1494 році. Звідти й продовжимо. Далі доля посилала нашим предкам суцільні атаки: 1497 р. –турки, 1510 р. – татари, 1515 р. – волохи, 1521 р. – турки з татарами, 1539 р. – знову татари. Як бачимо, майже без спокою. А що робила влада? У 1498 р. польський король звільнив місто на 15 років від усіх податків, а 1510 р. – ще на 8 р. Але й це не допомагало. Саме в цей період загинули всі документи Скали й вона 1515 р. востаннє згадувалася як місто. Власником Скали в цей час був дуже відомий чоловік полководець Станіслав Жолкевський ( ще власник Жовкви, звідти й прізвище). Але, видно, він більше воював, ніж господарював. Справжніх дбайливих господарів Скала отримала десь в 1516 р., коли поселення в довічне володіння польський король Сигізмунд І  віддав Лянцкоронським. Саме їм Скала завдячує тим, що не зникла з лиця землі. У 1518 р. Станіслав Лянцкоронський ( 1465-1535 ) «вибив» для міста привілей, за яким воно поновлювалося в статусі міста з магдебурзьким правом, ще надавалося право на щотижневі торги у вівторок та ярмарок на свято Вознесіння Господнього. Місто  й надалі залишалося центром староства (аж до 1772 р., коли було конфісковане Австрійською імперією ).Ще, ймовірно, в Скалі збирали з купців мито, які їхали торгувати до Кам'янця або й далі на Схід. Цю версію підтверджує давня назва місцевості в Скалі «Рогатка». Існує два відтиски печатки містечка Скали за 1531 та 1535 рр., знайдені вченими у Варшаві в одній сфрагістичній колекції. У щит вписана відчинена міська брама з трьома вежами, завершеними зубцями. Ці відтиски ще раз доводять, що без фортеці місто просто не могло існувати. Тому й не дивно, що Лянцкоронські кидають всі можливі кошти на відбудову й модернізацію замку. Саме ними було добудовано чотириярусну Порохову вежу і взагалі було збільшено вдвічі територію укріплення в сторону міста, до добудованої вежі, а збоку -- браму ( вона не збереглася ), яка при потребі опускалася на грубих ланцюгах. За версією відомого історика архітектури Ольги Пламеницької, яка 2005 р. опублікувала статтю про наш замок, вся територія була обнесена оборонними мурами, по верху яких йшли бойові батареї ( як в Хотинському замку ). Але нічого це не допомагало, Скала й далі щоразу зазнавала катастроф. Великої шкоди місту завдала Хмельниччина і похід в Галичину російсько-козацького війська 1655 р.  Якщо на 1629 р. у Скалі налічувалося 477 димів ( тобто будинків ), то на 1662 р. поголовний реєстр зафіксував лише 316 осіб. А історичний факт за1665 р. просто вражає. Процитую дослівно: «… після захоплення Скали князем Ракоці, і по його відступу з замку, у самому місті мешкало всього 15 осіб, які не мали жодних прав та привілеїв, але були звільнені на 12 років від всяких податків…» До цього тільки додам, що Ракоці був Трансільванським ( середньовічна Румунія ) правителем.                                                                                                                   

                                                                                                                                                        Печатка Скали (1531 р. )

    У 1672 р. все Поділля за Бучацьким договором переходить у склад Османської імперії. 27 – річне володарювання в краї турків призвело практично до зупинки економічного життя, до руйнувань християнських костелів та церков. Наша фортеця була остаточно знищена як оборонна споруда. Після повернення поляків починається поступове відродження життя, але потреба в існуванні замку вже відпала, так як  явних загроз турецьких й татарських нападів вже не було. В Скалі міняються власники: у 1701 р. Лянцкоронські передали містечко  в оренду шляхтичам Загоровським. Останні використали  Скалу, поки та була у їхній власності, як тільки могли, перетворивши й без того поруйнований турками замок  у панський фільварок. На його території було побудовано кухню, житловий будинок, пивниці, перукарню, а також стайню та в'язницю. Коли у 1713 р. договір оренди був завершений і Лянцкоронські почали законно вимагати повернути Скалу, тоді й було складено акт передачі, який нам малює картину Скали початку ХVІІІ ст.  У  містечку за цим актом було два квартали під назвами Старе й Нове місто. Зараз ми маємо ці ж назви: так звана Стара Скала і центр або як ми кажемо Місто. І якщо на Старій Скалі переважно проживали українці та поляки, то Нове місто складалося з ринкової площі, забудованої жидівськими ( тобто єврейськими ) будинками та крамницями, ну і населення було відповідне. Вся міська торгівля перебувала в руках жидів, і показово, що тільки один єврей значиться кухарем, а всі інші були зорганізовані в одну міцну спільноту, яка досить сильно стояла на ногах. Також у містечку окреме службове становище займала шляхта.

     Після повернення собі у власність Скали Лянцкоронські передають місто знову в оренду магнатам Межейовським. Вони залишили по собі добрий слід, побудувавши католицький костел у 1719 р. Успіння Пресвятої Богородиці. Знавці архітектури вказують, що наш храм є останнім в Україні прикладом храму, в якому зустрічаються риси готики. Ще слід додати, що існує думка про зведення костелу на місці турецької мечеті,на залишках її фундаменту. Це ніби ще раз підкреслило остаточну перемогу християнства над мусульманським Сходом.

   У середині ХVІІІ ст. старостою Скали стає Адам Тарло зі старовинного руського роду. З ним Ольга Пламеницька пов'язує останній, четвертий етап забудови фортеці. У 1753 р., відповідно до нових модних віянь, староста будує на території замку палац в стилі бароко. Оскільки будова вимагала чималих коштів, джерелом фінансування виступили, як завжди, селяни всього староства. Було зібрано величезну суму 45,5 тисяч золотих. Але  доля палацу, як і всієї Скали, ніби проклята: в люстрації за 1765 р. пише, що «палац новий мурований … через кілька років по завершенні спалений блискавкою і тепер стоїть порожній». А так би мали ми, скаличани,свій «Збаразький» чи «Вишнівецький» замок (це до прикладу ). Ось яка буває доля не тільки в людей, а й в замків.

   Як відомо всім, хто хоч трішки цікавиться історією,  у 1772 р. відбувся І поділ Польщі: Галичина по річку Збруч переходить до складу Австрійської імперії. Починається нова, вже австрійська сторінка в історії краю і Скали.

   На завершення цієї статті хочу ще добавити, що у 2008 р.  наш замок було передано до національного заповідника «Замки Тернопілля», тож можемо сподіватися, що з часом ми повернемо велич і славу Скалецькій фортеці. Вона на це заслужила.

Руїни палацу Адама Тарла ( сер. ХVІІІ ст. )

Костел Успіння Божої Матері ( поч. ХVІІІ ст. )