Розпочинаємо сторінку на
парафіяльному сайті, на якій спробуємо ознайомити всіх небайдужих скаличан і
гостей сайту з історією нашого містечка , поглянувши крізь суцільну темряву
віків. Багато навколо лунає неправдивих, перекручених інтерпретацій тих чи
інших подій з минувшини Скали. Ми ж ставимо перед собою завдання неупереджено
підійти до далеких часів, опираючись тільки на фактичний матеріал, на вже
видрукувані статті та документи, але, на жаль, відомі вузькому колу людей.
ВИТОКИ
Прийнято вважати, що Скала існує 800 років. Насправді вона є набагато
старшою. Тільки от писемних тверджень цьому немає. Та й «офіційна» згадка –
1210 рік – ніде і ніякими джерелами не підтверджена. Але, на щастя, історики
мають в своєму арсеналі ще один вид отримання потрібної інформації –
археологічні розкопки. А вони нам говорять наступне.
Десь тут був язичницький «храм» ще до побудови нашої фортеці.
Поселення Скала виникло десь в
VІІІ-ІХ століттях як політичний, економічний і
культовий центр околиці. Про це свідчать розкопки, ще в 20-х рр. минулого
ХХ століття польськими ( а це ще було
«за Польщі», як кажуть в наших галицьких селах старі люди ) археологами. До
речі, ті розкопки були єдиними на території Скали і фортеці. За часів
Радянського Союзу знані археологи ( як от Ольга Пламеницька ) багато разів
«грозилися» провести археологічні експедиції , але так і до ґрунтовного
вивчення історії Скали справа не дійшла. Отож, польськими археологами було
знайдено на території теперішніх руїн замку товстий шар попелу, рештки
жертвоприношень, характерні геометричні ознаки жертовника. Це свідчить про
дохристиянський тип нашого містечка та про те , що на місці, де пізніше був побудований замок, ще до
того знаходився язичницький «храм». Хто хоч трішки знайомий з слов'янськими дохристиянськими віруваннями, знає, що
для культових місць язичники обирали місцевість, підняту та повернуту до сонця
(вони, як відомо, були сонцепоклонниками). Високі кручі над нашим Збручем якраз
ідеально підходили до цього. Для істориків ці далекі розкопки є конкретним
підтвердженням давності нашого селища. Адже, виходить, що люди тут жили окремим
поселенням понад 1000 років тому. Далі можна припустити, що якщо тут був
культовий центр, то й знаходився політичний та економічний центр округи, отже
тут вирувало життя. Жертовником користувалися протягом декількох століть,
вірогідно, десь до ХІ-ХІІ ст., про що свідчила велика кількість попелу,
знайдена на місці розкопок. Вірогідно, перестали молитися ідолам скаличани в зв'язку з переходом слов'ян в лоно християнської церкви.
Копія Збруцького ідола, яка знаходиться у сквері біля Михайлівського
собору в Києві.
Доречно тут згадати про
неповторну пам'ятку дохристиянської Русі - так
званого «Збруцького ідола». Знайдений він був не в Скалі, але відносно
недалеко, в верх по течії Збруча десь на 50 км. біля села Личківці нинішнього
Гусятинського району. Напевне, наш Збруч мав якусь магічну силу для тодішніх
мешканців краю. Адже місця розташування
нашого та личковецького «храмів» досить подібні: правий берег річки, повернута до сонця
місцевість. До речі, ідол на чотири обличчя Світовид був знайдений на дні
Збруча у 1848 році місцевими селянами. Напевне, його туди сховали до кращих
часів, адже відбувалася в той час насильна християнізація краю. Є ще одна версія
подій: наші предки збруцького ідола ретельно приховали,
щоб не знищили його полчища хана Батия. Вірогідно, той, хто заховав ідола,
помер, нікому не сказавши про місце схову. Так кам'яний Світовид десь 8-9 століть прочекав свого
зіркового часу, щоб зараз стати археологічною пам'яткою
світового значення. Як і багато чого з історичної спадщини українців, Світовид
приносить славу не українським музеям. Знаходиться він у Краківському
археологічному музеї, а Тернопільський краєзнавчий музей тільки удостоєний його
копії.
0
