За матеріалами газети

«Галицький вісник плюс»

№29 21 вересня 2012 року

Рубрика «За філіжанкою кави» ст. 7

о.Василь Германюк:

«Молюся, щоби Господь попровадив нас дорогою правди і любові»

 Сьогодні на філіжанку кави ми запросили людину дуже активну, молоду, прогресивну, яка багато працює для духовного розвою селища, отця Василя Германюка, адміністратора парафії Успення Пресвятої Богородиці УГКЦ зі Скали-Подільської.

— Отче Василю, Ви лише два роки на парафії, але вже встигли зарекомендувати себе дієвим, працюючи для зближення церков, відродження українських традицій.

— Дякуючи Богу, я отримав добру науку, два роки провчившись в колегіумі святого Йосафата в Бучачі при монастирі, у дяківській академії в Чорткові та Івано-Франківській духовній семінарії. Мав нагоду бути головою спільноти товариства українських студентів-католиків «Обнова» Івано-Франківського осередку, архіваріусом федерації «Обнова». У Мельниці-Подільській створив греко-католицьке молодіжне товариство «Цвіт», в якому, на відміну від «Обнови», окрім студентів брали участь діти шкільного віку. Було у нас до 70 осіб, ми намагалися активно діяти, відчуваючи сприяння пароха Мельниці-Подільської, завдяки сприянню всіх людей доброї волі. Висвятившись на диякона, мав практику в п`яти деканатах Бучацької єпархії. священиком, старався в кожній церкві, провадячи служби, придивлятися, долучатися до релігійної і громадської праці. І коли Господь покликав до служіння на парафію у Скалу-Подільську (свого часу ще студентом доводилося добиратися додому через це селище, бувати там), відчував певний негатив у плані духовного розз`єднання. Роздумуючи над цим питанням, зрозумів, що Господь до мене промовив: «Ти побачив проблему, отже, ти зможеш її вирішити». І зрозумівши це, я почав віддаватися праці. І відбувається це завдяки Богові, отриманій практиці, молитвам своїх парафіян, і тій молитві, яку я пообіцяв кожен день зносити до Господа за добру парафію і добрих людей. Дякую батькам, дружині і всім тим особам, які стараються допомогти молитвою, словом, чи навіть матеріально, щоб ми ту спільну справу, на славу Божу, могли добре завершити.

— Проводячи різні заходи до Великодніх і Різдвяних свят, які викликають зачудування громади, Ви гуртуєте молодь, людей різних конфесій.

— В цьому у мене є певний досвід. Перша досить серйозна акція, в якій я брав участь ще будучи в студентській спільноті «Обнова» в Івано-Франківську, це — театралізована Хресна дорога. Я тоді, будучи керівником спільноти, відчув досить важкий тягар організаторської роботи, коли тисячі людей приходять, а ти мусиш подбати і про апаратуру, і про артистів, і про безпеку учасників. Організовуючи театралізований Хресний хід на своїй парафії, я просив Бога, щоб спільне міжконфесійне дійство у Скалі-Подільській, на якому було 10 священиків нашого і сусіднього деканатів серед них і римо-католицького обряду, відбулося якнайкраще, щоб пробудити у серцях вірян розуміння величезної жертви Спасителя за усіх нас і надію на Воскресіння. І хоча духовенство православної церкви не взяло участі, зате її парафіяни були активними учасниками такого роду молитви. Приємно, що окрім скаличан, були присутні люди з навколишніх сіл і навіть Хмельниччини. А щодо зимових свят, то також намагався, щоб вони запам`яталися надовго. Якось переглядаючи Інтернет, у пошуках інформації на прославу Божу, я побачив події, які супроводжувались запуском небесних ліхтариків. Я задумав зробити подібне дійство при відкритті ялинки. Щоб там не було Діда Мороза, придуманого за часів СССР на противагу Святому Миколаю, а щоб воно було повністю одухотворене. І, дякуючи Богові, знайшовся жертводавець – пан Володимир Шашкін, який радо відгукнувся на цю пропозицію і ми запустили у вечірнє небо понад 100 запалених ліхтариків. Той задум, вогонь, те тепло — символіку Божого світла, дарованого нам, братам і сестрам у Христі, хотілося дарувати під звучання колядок та віншувань братів різних конфесій, але синів і дочок єдиного Бога. Це дійство об`єднало всі три конфесії. Ми відзначали католицьке Різдво в костелі, куди прийшли з парафіянами римо-католицький, греко-католицький і православний священики, які обмінялися поцілунком миру. Після урочистих колядок, ми запалили вогники на святковій ялинці разом з селищним головою Любомиром Черепієм, який започаткував урочисті святкування на відкритті ялинки у селищі. Видовище з ліхтариками було надзвичайно ефектним, підкреслюючи дух згуртування. У нас на парафіяльному сайті www.skalaugcc.at.ua є детально описана ця подія, як і всі інші, та навіть можна переглянути відео.

— В цих заходах, отче, Ви акцентували увагу на молоді?

— Акцент ставиться на увесь Божий народ. Молодь, звичайно, є серед перших, вона — наше майбутнє. І хоч зараз вона здебільшого є на хвилях буденного, матеріального життя, та все одно прийде час, коли Господь доторкнеться до неї. Він попровадить її обов’язково, якщо вона з дитинства відвідує церкву. Адже, навіть просто слухаючи проповіді, Бог через Духа Святого діє на кожного. І коли приходить відповідний момент, відповідна хвилина, людина згадуєте ту проповідь, яку давно, чи не давно чула і це допомагає вирішувати усі життєві труднощі, сам Господь Бог нами керує. Спілкуючись з молоддю, бачу, що вона тягнеться до духовності, але з нею потрібно більше працювати. Цікаве дійство відбулося у нас нещодавно: композитор і вокаліст, Сергій Слижук, з Івано-Франківська в скалецькому костелі грав органну духовну музику. Це дійство в нічній тиші, при мерехтінні великої кількості свічок, дозволило нам відчути спокій, дух любові, котрий формується з допомогою Церкви, Божого Духу. Мені було приємно бачити, що старші люди, молодь та діточки прийшли в святковій одежі, уважно слухали, і підтримували ідеальну тишу навіть під час перерв між звучанням творів. Дякую Богові, що все гарно відбулося і залишило добрий слід у душах людей. Господь, крім поживи духовної, давав ще й матеріальну й фізичну поживу, згадаймо помноження хлібів та риби. Тому у спосіб зацікавлення вірян як духовними так і земними речами даємо можливість духовно і фізично скористати, а провід для нашої всебічної користі випрошуємо через молитву до Святого Духа.

— Це непросто зараз, коли у світі стільки негативу. Чи можливо вберегти людину від нього?

— Якщо ми ще не маємо другого пришестя і кінця світу, це є доказом, що Господь дбає про нас, хоча «чаша вже давно переповнилась». Стільки гріха в світі є, а Господь нас підтримує, дарує нам можливість працювати, прийти в храм, прославити Його, прийняти Святе Причастя. Він хоче нас спасти. Він настільки добрий, що дарує всім, хто просить, Свою любов. Ісус через проповіді священиків в храмах, через Інтернет-мережі, в яких є не тільки негативна інформація, а й промінчик духовного, подекуди через пресу та телерадіомовлення намагається достукатися до наших сердець. Коли людина прагне животворного Духа, коли людина вимучена матеріалізмом, коли заходить на той чи інший духовний сайт або читає повчальні статті, чи дивиться християнський фільм, чи слухає Слово Боже — хоче там зупиниться, щоб відновити свою духовну природу, без якої вона не може бути повноцінною. Якщо особа ще має здатність до пошуку Божих істин, відчуває потяг, хоча б мінімальний, до Господніх справ — це вже є великим плюсом у збереженні від гріха, якраз отого негативу. Часто мені доводилось зустрічатися з людьми, які настільки були в тому матеріальному й буденному, вже нічим не були задоволені, лише просили доброго слова, молитви. Кожна людина всередині має закладене від Господа Бога щось вище, щось духовне, якого вона прагне, але його потрібно відкрити. Ось завдання священика — відкрити людині дорогу до пізнання Бога.

— Не секрет, що зараз церкви здебільшого пустують. На Богослужіння приходить дуже мало людей. Як зацікавити їх прийти до храму?

— Зараз це є найважчим питанням для кожного священика. Навіть людину старшого чи середнього віку не завжди побачиш у церкві. Адже вона постійно в роботі, а в неділю хоче відпочити. Найбільше творять християнські громади — старенькі особи. Та вони не будуть вічно жити. А як зробити так, щоб у храмах була молодь та люди, які себе вже не відносять до тинейджерів і ще не почуваються старшими? Найперше ми повинні звернутися до Бога, попросити Його проводу і мудрості у правильному скеруванні наших дій. Тоді Він заохотить і до Служби Божої, і до милосердних дій. Маючи хворих стареньких на парафії, священик пропонує молоді принести потребуючим якийсь подарунок на Миколая чи інше свято. Молода особа відчуває вже якусь зацікавленість нею, вже бачить, що вона потрібна Церкві, громаді і вона там залишається.

Очолюючи християнські організації, я давав кожному певні посади — секретаря, скарбника та інші, людина починала працювати, усвідомлюючи свою потрібність. І якраз таким заохоченням кожної людини — від малого учня, студента, до людини середнього віку чи старшого — ми зможемо зробити так, що у церкві буде більше людей. Даймо їм роботу, яку вони можуть зробити для свого ближнього, для прослави Господа. Але це не просто, у Господа Бога треба вимолити дар бачення правильності дій щодо заохоти нових осіб для життя в Церкві.

— Священики УГКЦ завжди віддано і жертовно служили як Богові, так і Україні.

— Духовний харч Бог приніс для всіх народів. Він прийшов і для України, до українців. І коли належимо до тієї чи іншої конфесії, не маємо казати, чия Церква найбільш українська. Бо на території України всі церкви мають бути українські, з українським текстом молитви. У день Незалежності в правдивих українських Церквах повинна служитися подячна Служба Божа в подяку за день народження нашої держави. Коли ми цього не робимо, ми не є українцями. Коли ми нарікаємо на політику, а не хочемо прийти до храму і помолитися за мудре керівництво у нашій державі, добру долю свого народу — ми не хочемо добра своїй державі... Таку науку засвоїв у колегії святого Йосафата в Бучачі, де нас вчили бути справжніми українцями: не соромитись одягати вишиванки, слухаючи Гімн України, класти руку на серце. Нас формували у тому дусі, що прапор України є не просто шматок матерії, а символ держави, великий знак, як у Церкві хрест, так у нашій державі —тризуб. Я завдячую лише Богові, Який дарував мені можливість жити і вчитися у тих навчальних закладах, у яких я зміг виплекати у собі патріотизм. До цього заохочую кожного українця.

Продовження матеріалу читайте тут