За матеріалами газети

«Галицький вісник плюс»

№29 21 вересня 2012 року

Рубрика «За філіжанкою кави» ст. 7

о.Василь Германюк:

«Молюся, щоби Господь попровадив нас дорогою правди і любові»

— Що вплинуло на Ваш вибір стати священиком?

— Це не питання від цього світу — це вибір Божий, Його покликання. Господь кликав мене ще напевно з дитинства, коли приходив до церкви з бабусею. Пізніше я настільки захоплювався священнодійствами, що просив, аби мені зготовили подібний одяг, і намагався наспівувати так, як що співалося у церкві. У шкільній бібліотеці брав найбільшу книгу, відкривав її і ніби читав Євангеліє. Це ще дитячі враження. Але одного разу в свято Різдва Івана Хрестителя на річці Збруч, у Кудринцях, де я народився, пішов на риболовлю і згодом вирішив скупатися. Сталося так, що я почав тонути на місці, де була підводна яма. Дуже важко я пережив тих кілька хвилин, думав, що вони останні в житті. Я випірнув з останніх сил на поверхню і викрикнув: «Ісусику, поможи!». Глянув на природу і подумав: невже я цього більше не побачу? Опускаючись знову вниз, відчув під ногами каміння. Вийшов знесилений на берег і подякував Господу, віддаючи себе повністю в Його руки, кажучи такі слова: «Господи! Роби зі мною що хочеш!»…

Два роки по тому Бог покликав мене стати не медиком, яким хотів колись бути, а для служіння Йому. Завжди дякую Всевишньому, що живу і хочу людям робити добро, тобто те, що має робити людям кожен священик.

— Хто Ваші батьки?

— Батько Михайло помер від важкої хвороби у час мого навчання в семінарії. Він помер ще до мого весілля так і не побачивши мого станового вибору, він так і не побачив мене священиком. Мати проживає в Мельниці-Подільській, ніде не працює, виховує двох моїх братів, один з яких є інвалід. Можливо, ця сімейна ситуація дала можливість мені глибше відчути людські проблеми. Мама колись працювала в школі в Кудринцях, згодом — санітаркою в Мельнице-Подільській поліклініці. Постійно мала служіння, чи то вчительському та учнівському колективу, чи хворим. Так Господь її провадив. Батько, коли був здоровим, працював у шкільній майстерні в Кудринцях, мав, як кажуть, «золоті руки». Брат Віктор, був хворий на ДЦП від народження, він не ходив навіть. Але завдяки старанню лікаря-масажиста, Богдановського Дмитра Петровича, за три роки брат почав самостійно ходити. Так Господь хоч трішки полегшив той хрест, який брат і мама несуть до цього часу. Мати нещодавно взяла шлюб з чоловіком, Іваном, який їй допомагає по житті. Живучи разом вони привели на світ дитя — Дмитрика, ще одного мого брата, який молодший від мене на 23 роки, нова втіха матері і свідоцтво того, що Господь ніколи не полишає своїх людей і любить їх безмежно. Зараз п`ятирічний братик ходить в дитсадочок, через рік — у школу. Тому для мами нові радості, клопоти, але вже приємніші. І знову Всевишній дає мамі можливість радіти, можливість спастися, адже у Біблії сказано, що жінка спасається через народження дитини. Цю заповідь мати виконала, за що знову ж таки, дякуємо Богові.

— Ви чим їм помагаєте?

— Найперше, молитвою і все іншим, що потрібно. Стараємося розуміти одні одних і підтримувати.

— Розкажіть, будь ласка, про свою дружину, діточок...

— З дружиною познайомився коли вчився у колегіумі. Вона з Бучацького району. Я приїхав до товариша в гості, там і зустрілися. Через 7 років одружилися. Взяли шлюб саме на Зелені свята, які я дуже люблю. Вінчав нас в Бучацькому монастирі отців Василіян о.Іван Майкович, колишній настоятель монастиря і директор колегіуму, в якому я навчався у 10-11 класах. Спочатку ми жили в Старих Петриківцях, а вже потім — в Скалі-Подільській. З дружиною Марією і донечкою Ангелінкою ми разом прославляємо Бога. Вона мене постійно підтримує, є з ким порадитися, та й дитячий сміх у домі — це також дар Божий, який дає розраду душі і серцю. У грудні донечці виповниться три роки, дружина влаштувалась на роботу у місцевий дитячий парк. Вона захоплюється дизайнерством, особливо ландшафтним, любить вазони, квіти, рукоділля. Їй подобається працювати з дітьми, щось ліпити, складати, організовувати, керує гуртком «Умілі руки». Наприклад, нещодавно ми мали нагоду кількагодинного відпочинку на березі річки Дністер. Марійка навіть там, дбаючи про свої захоплення, назбирала камінців для художньої праці.

— Ким хочете бачити дочку?

— Ну, це як Господь дасть. Перший плід віддається у руки Божої волі, тому ніяких планів немає, вся надія на Всевишнього і знаю, що Він поведе правильним шляхом. Адже виношувала дитя дружина досить легко, і народження було щасливим. Це завдяки молитвам до Сотворителя, до Богородиці через  Юду Тадея та інших святих.

— Крім священичої роботи, на що залишається ще час?

— Веду сайт парафії в Інтернеті. Маю до цього заохоту, бо коли працюєш і праця приносить плід, її треба десь показати для прикладу іншим, з нею будь-хто може ознайомитись, а це також постійна прослава Бога. Щось пропоную своє, беру від когось щось краще. Я радо віддаю свій вільний час цьому заняттю. Самотужки, але з Божою допомогою, опанував знання комп`ютера, що мені дуже допомагає у пастирській праці.

— Яку книгу останнім часом Ви читали?

— Час від часу стараюся перечитувати історії Бруно Ферреро — це релігійна література, яка мені допомагає осмислювати життя у духовному плані, користати самому з повчальних історій та дати можливість, переказуючи ці історій на проповідях, навчити й парафіян. Читаю тільки ту літературу, яка дає користь і плоди.

— Яка пора року Вас бентежить?

— Дуже приємно спостерігати за першими проявами оживання природи. Бентежить, коли все починає розквітати, наповнюється пахощами, які Господь нам дарує. При можливості йдемо сім’єю на природу щоб послухати щебіт птахів, зрозуміти, яким насправді буде рай, коли така краса вже є тут, в цьому часі. Любимо бувати біля річки, в лісі... Там можна отримати духовний заряд та бажання посилювати свою працю на прославу Господа й добро людей, які мені поручені. Як у храмі, так і на природі можна помолитися, зустрітися з Богом наодинці й порозмовляти з Ним. Ми всі є надзвичайно щасливі — бачимо Його творіння, а по творінню пізнаємо незбагненну красу Спасителя.

— Які страви Вам найбільше смакують?

— Всі, які готує моя дружина. А оскільки я виходець з Борщівського району — дуже люблю борщ. Коли приїжджаю додому, до мами, вона старається його приготувати і ніякий борщ мені так не смакує, як той, що готує мама.

— Щоб Ви побажали краянам в такий непростий час передвиборної лихоманки?

— Скажу словами Глави нашої Церкви, Блаженнішого Патріарха Святослава, який каже, щоб ми не продавали свої голоси, були тими людьми, котрі знають, чого хочуть. Творімо своє майбутнє самі. Не сподівайтеся ні на кого, крім Бога. На вибори обов’язково потрібно прийти. Не дозволити, щоб той вибір зробили замість нас. І не забувати про молитву за добрі парламентські вибори, не за конкретного кандидата, а за гідний християнину вибір, щоб Господь спровадив так, як для Нього краще.

— Любов і милосердя – це непроминальні цінності, яких людина повинна прагнути усе життя.

— Любов мусить бути цінністю, бо Христос є любов. Якщо ми не будемо любити ближнього і ворога свого, хоча б молитися за нього, хоча б вітаючись з ним, то не можемо називати себе християнами. Тому намагаймося  творити добро, любити одні одних, давати милостиню. Любімо своїх ближніх, хворих, перестарілих, сиріт, молодь, старших… всіх. Бо немає людини вищої чи нижчої, всі ми є єдині перед Богом. Не шукаймо гріха, а шукаймо любові в Бозі та милосердя.

— Якими Ви бачите свою працю, сімейне життя через п’ять років?

— Якщо Господь допоможе, то будемо працювати на будівництві свого храму. Єпископ Дмитро Григорак, яки мене сюди направив, потурбувався і знайшов кошти, щоб купити землю під будову церкви. Ми вже освятили хрест, а зараз шукаємо можливості та жертводавців, з допомогою яких зможемо завершити цю благородну Божу справу. Просимо Всевишнього, щоб була своя церква, своє проборство. Ми зараз наймаємо будиночок, у якому люди доброї волі дозволили нам жити. Дякуємо Богу постійними молитвами за тих осіб, які йдуть нам на зустріч.

Нехай Господь дарує усім нам здоров’я душі та тілу і сили для праці на Його прославу.

— Отче, хай Вам щастить у праці, як церковній, так і світській.

— Дуже Вам дякую і щиро молю Бога за нашу добру і правдиву пресу. Нехай Бог усіх нас благословить!

Інтерв'ю брала Марія ДОВГОШИЯ

______________


Початок інтерв'ю тут