Опубліковано на сайті з нагоди згадки шостої річниці священичих свячень 14 жовтня

о. Василя Германюка

Інтерв’ю про «Живу парафію як місце зустрічі з живим Христом» для семінарійного часопису «Христовий Виноградник» Тернопільської Вищої Духовної Семінарії ім. Парт. Йосифа Сліпого з о. Василем Германюком, адміністратором парафії УГКЦ Скали-Подільської, Бучацької єпархії.

Так вже Господь захотів, щоб люди творили спільноту. Спільноту родинну, шкільну, професійну та врешті-решт парафіяльну. А взагалі то що означає саме слово «парафія», звідки воно взялося?

ККСЦ у Кан.279 виразно окреслює рамки слова «парафія», як спільноту вірних на чолі зі священиком, якого на працю благословляє єпископ. Коли і як виникло саме визначення я точно не можу сказати та в загальному «парафія», «парохія», «прихід», «паства» можливо іншими термінами існували ще з часів Мойсея, який вів вибраний народ. Глибше про це сказав Ісус, трьохразово звертаючись до Петра: «Паси мої ягнята, паси мої вівці» (Ів 21 16). Так ми і досі покірно доглядаємо те, що є власністю самого Бога, повірені нам парафії.

Напевно кожний священик прагне мати добру парафію, де б були побожні люди, гарне «проборство» і теплий храм. Розкажіть будь-ласка як це було у Вашому житті?

Коли повідомили в єпархіальному управлінні Бучацької єпархії, що мене відправляють на маленьку, щодо вірних УГКЦ, парафію, від якої відмовляються інші священики, я був дещо спантеличений. Спільнота, через історичні метаморфози, вже немає свого храму, орендується костел у РКЦ (взимку дуже холодний); немає проборства, прийдеться десь знімати будівлю для прожиття сім’ї священика; обмаль прихожан та брак інших потреб для сприятливого служіння священикові. Признаюсь, опісля того, як був головою Товариства Українських Студентів-Католиків «Обнова» у Івано-Франківську, де прийшлось гуртувати студентську молодь навколо духовного, опісля того як у Мельниці-Подільській (у якій мешкав) створив Греко-Католицьке Молодіжне Товариство «Цвіт» з налаштуванням на релігійну роботу з учнівською молоддю, після того як, будучи делегатом на IV сесії Патріаршого Собору «Молодь у Церкві ІІІ-го тисячоліття» у Києві, навчився багато нового – я надіявся, що парохія буде для мене, певною мірою, кращою. Я роздумував «за що?», що Ісус хотів мені сказати… Довго навчаючись за межами дому (Колегіум свщмч. Йосафата у Бучачі, Чортківська Дяківсько-Катехитична Академія, Івано-Франківська Теологічна Академія), а це біля дев’яти років, я добирався до рідної оселі різними способами і часто доводилось проїздом перетинати Скалу-Подільську. Будучи там, я відчував якийсь негатив, недоброзичливу атмосферу, брак духовності жителів селища… Працюючи вже у Скалі зрозумів відповідь на запитання «за що?», Господь немов промовив до мене: «Саме тобі Я відкрив, які тут є проблеми, і саме тобі Я поручаю принести більше духовного на цю парафію! А досвід тобі в цьому посприяє».Справді, дякую Богу за все, особливо за таку неймовірну практику священичої праці, яка волала піднімати авторитет конфесії, долати труднощі тодішньої міжконфесійної ворожнечі, шукати доброчинців для організації церковних дійств, багато спілкуватись з жителями селища і заохочувати приходити на Святу Літургію. Маса духовних ідей була зреалізована і тяжка праця на прославу Божу дарувала свої плоди – кількість вірних значно збільшилась, особливо дітей та молоді, довіра і любов до Української Греко-Католицької Церкви зросла, розпочали будівництво нового храму, ведемо парафіяльний сайт www.skalaugcc.at.ua, беремо участь у різноманітних релігійних конкурсах і здобуваємо призові місця… Богу дякувати, багато є про що ділитися.

Священик – це голова парафії. А хто Вас навчав цьому? Як Ви вчилися бути батьком для кожного парафіянина, приятелем для молоді і порадником для старших?

Все ж таки головою парафії є не священик, а Господь і треба завжди про це пам’ятати. Щоб щось вміти – потрібно хотіти. Я виразно відчував Божий поклик і мав хотіння до навчання, старався скористатись з кожної нагоди, щоб отримати досвід у тому чи іншому руслі духовної практики. Не вміючи співати – все ж таки не розчаровувався, а молився, вчився і заспівав, дослуховувався порад доброзичливців, приймав критику і старався мінятися де це було потрібно. Приймав будь-які випробовування, як певну науку для мене від Ісуса. Мав по житті добрих наставників і духовних порадників.

Ще, пригадую, були такі моменти, коли я, час від часу, їдучи автостопом з навчання, любив запитувати присутніх у автомобілі: «Який має бути добрий священик і які харизми допомагають йому бути добрим, на Вашу думку?», – і відповіді людей приймав до серця. Часто занотовував добрі поради, читав відповідну священичу літературу. Згодом вишукував чогось доброго в Інтернеті. Також важливим було те, що я поставив собі за правило, ще до дияконських свячень, кожен день молитися «Отче Наш», «Богородице Діво», «Слава і нині» в намірі за добре священство і добрих парафіян. Важливими кроками у духовні практиці є постійна увага й спілкування з людьми будь-якої вікової категорії та статусу. Священство дуже часто кличе різні випробовування, які приходиться приймати, головне не боятися, як каже Яків: «Майте, брати мої, повну радість, коли впадаєте в усілякі випробовування, знаючи, що досвід вашої віри дає терпеливість» (Як 1 26).

У великих парафіях люди можуть роками ходити до церкви, так і не знаючи як звати того хто стоїть поруч. Просто прийшов для «галочки». Як «збудити» таку людину?

Священик прихожан має знати, хоча б в загальному. На VІ сесії Патріаршого Собору «Жива парафія – місце зустрічі з живим Христом», який нещодавно відбувся у Івано-Франківську, була затверджена така резолюція: «Створити і регулярно заповнювати,  вести книгу парафіян (анкети з їхніми контактними даними для можливості зв’язку пароха з вірними)». На своїй парафії я практикую запис дат днів народження вірян і згодом молитву за іменинників на найближчу неділю чи свято після дня їхнього народження. Також маю телефони парафіяльних дітей та молоді і їхніх батьків для зв’язку в разі потреби повідомити про певні дійства у спільноті. Стараюсь задіяти того чи іншого парафіянина у якійсь церковній справі і бачу, що такий діалог отця з прихожанами прихожанами, увага до них, дарування певного служіння в храмі – обов’язково «пробуджує» людину до співпраці на Господній ниві на що вказує ще один резолюційний пункт Патріаршого Собору: «(…) знати особисто своїх парафіян, бути відкритими до них та ефективно розподіляти між ними обов’язки».

Великопосні наспіви, акафісти та молебні, старовинні ікони, жінки в хустині та свічки, все це є чуже сучасній культурі 21 століття. Людина як і сотні років тому хоче «хліба та видовищ». Як сьогодні Ви запрошуєте людей до церкви, щоб прийшли не лише «побожні жінки», але й дівчина, котру покинув хлопець, чоловік, що прийшов з АТО, та дитина якій нудно бавитися на вулиці?

Щоб сучасна людина у вирі своїх клопотів прийшла на Богослужіння, потрібно спочатку прийти до неї і запропонувати їй Бога живого. Звичайно-що потрібно з чимось прийти і якось заохотити. Саме тому варто, йдучи в ногу з часом, пропонувати сучасним людям сучасний духовний підхід. Я створив свої сторінки у трьох найпоширеніших соцмережах і веду спілкування з різними особами. Бувало, що після спілкування в Інтернеті згодом декого почав бачити на Богослужіннях. Завжди присутній на різних заходах і промовляю, тим же нагадую, що у селищі є можливість духовного спілкування. У слові запрошую односельчан не лише на наші, а взагалі на Служби до будь-якої традиційної церкви селища. Коли доводиться проходитись в центр, там постійно спілкуюсь з людьми, по їхніх питаннях. Постійно стараюсь втілити в життя певне духовне дійство з допомогою новітніх методів, а це збирає багато людей і заохочує прийти до Господа, наприклад, одного року організував, напередодні Нового року, запуск сотень небесних ліхтариків – явище було неймовірне і об’єднало парафіян усіх конфесій. За військових молюсь поіменно, якщо маю таку інформацію. На проповідях часто звертаю увагу на можливість, окрім Сповідей, ще й духовних бесід і це дає добрі результати.

Усі ми знаємо гарне гасло «Жива парафія як місце зустрічі з живим Христом». Але чи є так просто Христа там зустріти? Які, на вашу думку, є перешкоди для цієї зустрічі?

Хто справді шукає Христа, Його в будь-якому випадку знаходить. Але не завжди люди розуміють що саме шукають, будучи на Богослужіннях. Моє завдання допомогти різними способами, особливо проповіддю, дати розуміння, який добрий Господь і що саме Він має бути метою пошуку доброго християнина. Саме тому, час від часу, урізноманітнюю хід дарування Слова Божого через певний інтерактив, про що каже ще один резолюційний соборовий пункт: «Подбати, щоб катехизація була актуальною, відповідала викликам часу та була подана у практичний спосіб». Старання священика більшість парафіян оцінює позитивно, адже дослухаються до науки і легше знаходять душевний мир, який дарує сам Христос. Щодо перешкод християн до зустрічі з Месією, то їх є багато. Це духовна пасивність, викликана сучасним станом матеріального світу, це віра лише у власні сили, це не вміння розприділяти час, щоб частинку його подарувати Богу, це марний простій у соцмережах, це брак виховання батьків у напрямі присутності в церкві хоча б у неділі і свята, це боязнь, що у храмі знайдеться хтось такий, який осудить та інші причини, якими нечистий заслоняє очі на бачення світла у темному гріховному тунелі.

Які на Вашу думку є найефективніші методи оживлення наших парафій? Що для цього потрібно?

Щоб моя парафія була живою – мушу жити в духовному насамперед я, долаючи різноманітні труднощі і розчарування ба навіть якесь стомлення. Наступний важливий момент, це обов’язкова підтримка парафіян, адже парафія – це не тільки священик, а і паства. Якщо кожен вірянин запропонує, згідно своїх талантів і вмінь, певне служіння при церкві і буде ретельно виконувати його – така парафія буде безперечно живою. Наприклад, хтось має дар гарно фотографувати, знімати і обробляти відео – вони можуть робити прекрасні пам’ятні моменти життя парафії, той хто має знання комп’ютера чи Інтернету – зможе створити парафіяльний сайт чи групу у соцмережі, хтось має дар шити – зможе пошити дельматики для вівтарної дружини чи що інше, хто гарно пише твори – нехай пише і публікує статті про певну звершену роботу на парафії, хто вчителює – нехай запропонує зробити «Веселі канікули з Богом» або молодіжну Хресну дорогу… Саме від спільної активності пастиря і його пастви, за сприяння доброчинців і жертводавців, можна прекрасно оживити свої церковні спільноти і не лише кидати сили на започаткування чогось нового, а й постійно підтримувати це.

Що означає «бути живою парафією»?

Відповідь дуже проста: бути живою парафією – це слухаючи Слово Боже, жити ним, проповідувати своїм життям Його, бути активною паствою щодо прийняття Святих Таїнств Сповіді і Причастя, бажати ревно працювати на духовній ниві, відчувати спільнотне братерство та знаходити якомога більше часу на спілкування з живим Христом у своїх молитвах. Також важливо любити, як любив Ісус.

Інтерв'ю брав Тарас Пастушенко –

заступник головного редактора семінарійного часопису «Христовий Виноградник»

Фото і відео альбоми парафії з різноманіттям подій дивіться ТУТ