Кров’ю і сльозами

«Чому ми такі бідні?», – питають часто люди,

«Коли на Україні вже жити добре буде?»

Забуті світом і людьми,

Мов сироти на світі цьому.

Та Неньку-Україну любим ми,

Хоч непотрібні стали вже нікому.

Іде вона – жорстока і страшна,

Нещадна мачуха-війна,

Так хоче знищити народ,

Який благословляє Сам Господь.

В моїй душі йде боротьба

«Що ж робить?», – запитує душа.

Розум кричить: «Борись і вбивай супостата!»,

А серце благає: «Терпи – за гріхи це розплата!»

Пекло жахливе прадіди терпіли,

Кров українська у жилах кипіла.

Зрошена земля кров’ю і сльозами –

Це відкуплене щастя нашими батьками.

Але щоби Раю нам заслужити

Чистилище в терпінні треба пережити.

Не лише зброю у руки беріть,

Господню молитву серцем прокажіть.

Материнські сльози, щоб були не даремні,

Дбайте про душу в ці часи буремні.

І тоді Вкраїна стане справжнім раєм,

Щастя превеликого таки дочекаєм!

Там, де проливались кров і рясні сльози

Квіти проростуть як пройдуть морози…

Германюк Марія, смт. Скала-Подільська