Парафія Успення Пресвятої Богородиці Бучацької єпархії УГКЦ
 Блог ІСТОРІЇ СКАЛИ-ПОДІЛЬСЬКОЇ
Головна » 2012 » Лютий » 29 » Історія будівництва церкви Святого Миколая у Скалі отцем Келестином Костецьким.
17:53
Історія будівництва церкви Святого Миколая у Скалі отцем Келестином Костецьким.
  Наша парафія розпочинає велику справу – будівництво храму. У нас є великий ентузіазм, вогонь в очах, як влучно підмітив єпископ Дмитро Григорак. Але десь в душу закрадаються й сумніви: а чи зможемо, чи вистачить цього запалу до кінця, чи підтримають нас жителі селища, чи найдуться меценати… Точно такі ж почуття огортали душі скаличан понад 100 років тому, коли вони, як зараз ми, з великими потугами, невпевненістю починали зведення храму, великого, мурованого, якого в навколишніх селах ще не було ніде. Вони змогли, а часи тоді були дуже тяжкі. Люди тільки-но отримали звільнення від панщини і ледве ставали на ноги, звикаючи не чекати вказівок від пана, а самим думати про свій добробут. Вони змогли. Церква стоїть, як ніби тільки що збудована. І ще довго буде стояти. Цією розповіддю я хочу вдихнути в нас віру в наші власні сили, в те, що ми зможемо і через декілька років в центрі Скали постане велична церква, а через століття про нас будуть писати вже наші нащадки й дивуватися, який храм ми їм залишили.

   Моя прабабуся Дзісяк Павліна Василівна з дому Мартюк (1895-1989) народилася в багатодітній родині Василя Мартюка та Анастасії з дому Чорпіта. Крім неї, в сім'ї було ще четверо братів й троє сестер. Брат Петро Мартюк (1892-1961) пройшов тернистий життєвий шлях. В часи Першої світової війни він служив спочатку в австрійській армії, а пізніше – в Українській Галицькій Армії, виборюючи незалежність України в 1918-1919 рр. Після поразки Визвольних Змагань повернувся додому, одружився й почав працювати будівничим у Мельниці та Іване-Пустому. Там він побудував школу в Ів-Пуст. і навіть розробив проект церкви в цьому ж селі. Десь близько року тому назад в «Галицькому віснику» була замітка про нього як про автора проекту цієї церкви, що збудована вже в 90-ті рр. за незалежної України, але за старим, схованим якоюсь жінкою проектом Петра Мартюка. Зараз ця церква є окрасою Іване-Пустого. Ще він відомий як керівник аматорського драмгуртка при читальні «Просвіти» в Скалі в 30-ті рр., від скалецької громади входив до головного виділу Інституту «Народний Дім» в Борщеві, тобто був знаним громадським активістом в краї. У 1947 р. Петро, його дружина та молодший син Василь були заарештовані радянською владою, будинок конфіскований, а сім'я – вивезена в казахські степи. Перебували вони там до 1959 р. Петро повернувся звідти уже хворим й незадовго помер. Коли помирав, то залишив синові Василю блокноти, списані акуратним почерком, які він назвав «Оповідання». За розповіддю вуйка Василя, тобто сина Петра, він їх писав на засланні, працюючи кочегаром, в короткі моменти вільного часу. Головним героєм цих оповідань є батько Петра, а заодно й батько моєї прабабусі Павліни - Василь Мартюк (1858-1939), тобто мій прапрадід. Зрозуміло, що писав Петро, бажаючи залишити пам'ять про свій рід наступним поколінням, чого й досяг, зважаючи, що рукописи потрапили до мене. Можна бути впевненими в достовірності фактів, адже автор отримав дану інформацію з перших уст – від свого батька.

   Далі я подаю початок дослівно, хіба що трішки відшліфувавши мову автора, зважаючи на те, що він письменником не був й ніякої спеціальної освіти не здобував. Але яка мова, який розум випромінюють ці рядки!: «Хто в Скалі зі старшого покоління не знав Василя Мартюка, званого «поповим Васильком»? А назвали його так тому, що власне піп Костецький , діставши греко-католицьку парафію в Скалі ще в 1865 році та перебираючись зі Стрийщини з-під Карпат на Поділля на призначену парафію, взяв з собою малого сирітку, дев'ятилітнього Василька в наймити. Ніхто не питав, хотів чи не хотів цього малий хлопець. Та й що міг хотіти чи не хотіти малий сирота? Зовсім не пам'ятаючи батька, мати ледь-ледь як сон пригадувалася: обідрана, молода, а вже згорблена від життєвого горя. Піп Костецький змилосердився над бідними сирітками, а було їх двоє: 7-літній Василь і 5-літній Федя. Отець договорився з тіткою сиріт і та з охотою віддала малого Василька Костецькому, думаючи, що тим зробила велике щастя для Василька, а сама позбулася великого клопоту чужого, маючи по вуха свого. Бо своїх троє дітей, а четвертий – Федя. А хліба? Про це не питайте, бо на Підкарпаттю в ті часи  якщо в кого було вдосталь бульби, те теж рахувалося великим достатком. Дякувала Богу тітка за те, що позбулася Василька, а з ним ще одним ротом стало менше. Ще й заздрила племіннику, що він потрапив в такі хороші руки. Бо як там буде, але хоча б хліба в попа жаден не буде. Так думала і раділа в душі тітка.

   Піп Костецький приїхав до Скали, зайняв парафію, яка складалася з двох частин: Скала так зване «місто» і «старе місто» або «стара Скала». Звідкіля взялася назва, того ніхто зі скаличан не пам'ятав. Скала мала тоді дві церківці дерев'яні: Скала місто церковця була під іменем «Святого Миколая», а на старім місті – церква «Покров Богородиці».

    Скала мала колись своє значення ще за нападів татар. Адже на Поділлі Скала лежить якраз на шляху Хотин-Кам'янець-Скала-Чортків-Бучач. Видно, що Скала мала добрі стратегічні місця, бо лежить вона на високім берегу вапнякових скал над річкою Збручем з одної сторони, а з другої сторони простягалися дрімучі дубові ліси, балки і бурди. Так, видно, на одному неприступному місці, на високій стрімкій скелі, на великім зарінку ( з одної сторони річка Збруч, а з другої потік, який там же й впадає в Збруч, що робило на колишню техніку це місце майже неприступним ) якийсь татарський феодал чи воєвода і вибрав те місце під будову замку. В якому році була збудована перша фортеця, ніхто не знає, але форма-стиль з 12-13 віку. Пізніше до старої фортеці була добудована нова. «Нова» тому, що стиль новий, «ренесанс». Хто добудував новий замок, теж невідомо. Кажуть, що десь в архівах чи хроніці в Кам'янці є записи про Поділля, в яких згадується й Скала, але чи є ті записи – невідомо.

   Видно, що Скала була завжди населена непостійними людьми, бо не залишилися ніякі перекази старожилих родин. Але від незапам'ятних часів Скала називалася містом, яке поділялося на старе і нове. А це, можливо, тому, що Скала-місто мала цех ремісників, переважно шевців, які за панщини були вільні, тобто панщини не виконували. Можливо,  тому Скала й називається містом, хоча на місто вона ніколи  не була схожа. Не мала вона ніколи міських ярмарків тому, що Збруч був вже кордоном між Західною і Східною Україною і мало сіл припадало на руку до Скалецьких ярмарків. Скала здавен була тільки осідком контрабандистів, які перепачковували через кордон з заходу на схід недозволені товари, такі як шовки, коралі, спирт, мануфактуру, а зі сходу – золоті монети, тютюн, шкіри мохові, коні та ін.  А так як  контрабандисти – народ відважний, п'ющий і відчайдушний, спосібний на різні неморальні  вчинки, то ж бували тут різні крадіжки і навіть вбивства. Селяни, тобто напів-міщани, ж по знесенні панщини, взявши половину панської землі в свою власність, якої було 950 га. ( других 950 залишилося панові ), теж ділилися на халупників, піших ( тобто 1 кінь – О.У. ), одиноків і парукінних або парових. Останні займали біля 12 га., однокінні – біля 9 га., піші – біля 4 га. Халупники ж мали під містом тільки хату і город не більше 0,5 га. Так зване місто заселене переважно жидами, які мали своє гето, обсноване кругом стовпами. Такі стовпи були стягнені один до одного тоненькими дротиками. Будинки міста переважно дерев'яно-ліплені, тільки багаті жителі мали муровані кам'яні будинки, але їх було дуже мало. По знесенню панщини селяни з радості розпилися, помалу почали продавати та заставляти свої землі. Від того часу почалася торгівля землею. Хто був тверезий, ощадний та працьовитий, міг досить легко і дешево набути в своє посідання ( у власність – О.У. ) землю, а ті,збуваючи землю, потрапляли в безвихідне становище, яке заганяло їх в найми до поміщика на так званого «форналя». Землю обробляли тоді досить примітивно, як селяни, так і поміщик, але вже плугом з залізним лемешем і боронами з залізним зуб'ям. Урожаї були дуже малі, так що «паровим» господарствам не хватало зерна на хліб. Картопля тоді тільки починала оброблятись і теж дуже мізерно родилась. Народ на половину голодував, були великі злидні, з яких користали жиди і хитрі торговці – спекулянти. В той час населення було майже неграмотним, лікарів було дуже мало, а коли з'являлась якась епідемія, то нищила не раз половину, а то й більше населення.

   В таку розпиячену та здеморалізовану парафію приїхав піп Костецький, ще досить молодий і можна сказати досить ідейний. Він привіз з собою згаданого Василька. Малий Василько з живими чорними як черешні очима, нічим не відрізнявся від всяких хлопчиків, влітку босий, напів-обдертий, помагав пасти худобу попівську. Взимку – на всіх домашніх послугах, але здебільшого – в стайні коло коней. Василько дуже любив коні. Найзаповітнішою мрією хлопця була мрія стати «фірманом». При парафії церковної землі було 120 га. Половину тої землі Костецький давав обробляти скалечанам за половину збору, а другу половину оброблялось власним знаряддям наймитами, яких було 3-4 чоловік».

   Далі автор оповідання розказує про дитинство, юність свого батька. Це опустимо, знайдемо те місце, де йде мова про просвітницьку діяльність отця Костецького: «Коли приїхав о.Костецький до Скали, то працьовитих, тверезих, чесних громадян було дуже мало, їх можна було порахувати на пальцях. З тими громадянами Костецький дуже скоро зійшовся й задумав з ними разом почати систематичне перевиховання своїх громадян. Першою роботою було відновлення церковного братства. Воно колись було, але за попереднього священика цілковито занепало. Братчики при церкві в місті і при церкві на старому місті були переважно п'яниці, шукали нечесного заробітку з пачкарства (контрабанди – О.У.), зв'язувалися з правдивими, заводовими (справжніми – О.У.) пачкарами, які не бридились брудними справами займатись, злодійством, а часами і розбоєм. Громадяни Скали чим раз більше зживалися в неморальне життя, майже половина громадян жила незаконним сімейним життям, без вінчання. Само собою зрозуміло, які це погані наслідки мало для сімей. Було багато покидок (матерів-одиначок – О.У.) і безпритульних без найменшого виховання дітей. Через пиятику і погоню за легкою наживою занепадало господарство, через недостатній обробіток земля не родила, хліба не ставало дла прохарчування сімей. З того користали хитрі спекулянти, які підсовували нездарним господарям кредити, тобто позичали гроші і брали за те неймовірні проценти. Позичали і зерно на [посів], а коли приходила осінь, треба було за позичену одну мірку віддавати дві. Котрий з господарів не опам'ятався, а заліз в позики, то за кілька років ставав батраком – наймався в поміщика на роботу й тягнув з родиною злиденне життя, або підшукував шайку (тобто групу – О.У.) забіяк і пускався розбоєм здобувати на прожиття. Австрійська влада віддала в Галичині адміністрацію над політико-економічним життям краю в руки польським поміщикам-магнатам, а вони й раді були, що народ розпиячився і тим збивався з правильної дороги господарювання. Про становище справ в Галичині австрійські можновладці може й знали, але гляділи на те через пальці, бо добре і для них було мати неграмотну масу, яка платила безконтрольно посередній і безпосередній податок. Політичним життям громади дуже мало хто з українських громадян цікавився, цією справою по більшій мірі займалися жиди-орендарі, в корчмах котрих й продавали горілку з панських винокурень (гуралень). Народ наш в тих часах не відзначався національністю. Хоча було то по містечках три основні національності: поляки, жиди і українці. Останніх і поляки, і жиди звали русинами. Але вони найчастіше самі не знали, хто вони і що вони, бо ще не вижилось п'ятно (пляма – О.У.) панщини. […] Братство не так легко було відновити, але при сповіді, до якої приступало в більшій мірі жіноцтво, Костецький почав легко приєднувати і казав відляти великі воскові свічі, які в урочисті свята, празники світили тільки жінки і чоловіки, які належали до братства. Одночасно кожної неділі і на свята на проповіді по Богослуженню, викладаючи значення Письма Святого чи Євангелия, легко і прикладно порівнював і представляв життя своїх парохіян із життям святих отців, наших давніх-давніх предків. Після кожного вечірнього Богослужіння в неділю задержував молодь, учив катехизації і при тім пояснював їм, як можна жити, працювати, заробляти і по-тверезому користати зі своєї праці […] пропонував молодим хлопцям організувати братство тверезості. По більшій мірі тому, що о.Костецький сам жив прикладно, йому вдавалися всі його почини організованого перевиховання.

   Не обходилося без супротиву […], це не подобалося тим, хто торгував горілкою, вони вміло підбурювали нагових ( затятих – О.У.) пияків, які іронічно висміювали тих, хто пішов за радою священика. Але о.Костецький не звертав на це найменьшої уваги, він вперто проводив свою роботу на цілому фронті. О.Костецький першим почав краще обробляти землю, його ниви почали в два-три рази давати більший урожай. На це звернули увагу селяни і за його прикладом пішли майже всі господарі. Місцевий коваль почав виробляти кращі борони, навіть в економії поміщика ( графа Голуховського – О.У.) багато змінилося в господарстві. Скала почала відроджуватися морально і економічно і за 8 років [ священства Костецького ] вже ніхто з селян землі своєї не продавав на горілку, хіба що з великої потреби. Пияцтво помалу зменшилося, а сім'ям, які жили без законного шлюбу, давав о.Костецький шлюб задарма, ще й деяким давав подарунки шлюбні. Щороку два рази на рік відвідував отець своїх парафіян, раз по Великодні, а раз – по Йордані. Відвідуючи, був дуже одвертий, в хаті сідав, розпитував про здоров'я всіх хатних, давав поради, питав, чи є хліб, як господиня пече хліб, звертав увагу на чистоту, наказував, щоб до церкви ходили, щоб дітей в школу посилали, а котрі діти ходили в школу, то давав для них різні книжечки, а малим – образочки. Виходячи з хати, благословив, питав, як сусіди, чи добрі, чи злі, як живете з ними? Все його цікавило, на всі дрібниці звертав увагу, навчав, поради давав. Зразу люди радо його не приймали, думали, що він їх сварити буде за що-будь. Але рік за роком, переконавшись про його добру раду, всі громадяни очікували відвідин з відкритими дверима. І навіть ті, які неприхильно ставились до Костецькьго, приймали його відвідини з повагою і уважною пошаною. Коли о.Костецький переконався, що він вже має вплив поміж своїх громадян, задумав він побудувати нову церкву…» Продовження буде далі. Ще хочу добавити, що о.Костецький священствував в Скалі до о.Олександра Левицького, далі після Скали він ніс Слово Боже в Чернівцях й там, вірогідно, був єпископом, як видно на світлині. Так що в Левицького був гідний попередник, який залишив йому для подальшої праці міцний фундамент.

Категорія: Блог ІСТОРІЇ СКАЛИ-ПОДІЛЬСЬКОЇ | Переглядів: 995 | Додав: S@L

Розповсюдити цей матеріал в соцмережах
Всього коментарів: 4
avatar
1 Петро • 23:35, 01.03.2012
хороша стаття з історії громади, чекаю на наступні)
було б також цікаво почитати про історію польської та єврейської громади в Скалі, якщо ж автор має з цієї теми матеріали, то прошу їх викласти у блозі також, дякую
avatar
2 Xena • 16:44, 03.03.2012
Вибачте, я зразу не побачила вашого коментаря тут. Далі я збираюся доопрацювати "Оповідання" Петра Мартюка. Тим більше, що там якраз і починається опис будівництва храму. А щодо єврейської громади Скали, то матеріалів є дуже багато,так як існує книга, видана скалецькими євреями в Тель-Авіві під назвою "Книга-реквієм", де зібрано всіма тими матеріал, які вижили в період Голокосту і виїхали за кордон.
avatar
3 Петро • 16:49, 03.03.2012
було би добре ту книжечку звідкись скачати smile
avatar
4 Xena • 18:54, 06.03.2012
Вона є у нашій бібліотеці в Скалі, правда, англійською та на івриті. Я її бачила. Знаю, що є англомовний сайт єврейської скалецької діаспори, я його ще не бачила, але чула, що скалецьке коріння мають дуже відомі в світі люди ( про власницю парфюмерної фірми та про якогось навіть мера Нью-Йорка ).
avatar
Пн, 21.08.2017
Вітаю Вас Слава Ісусу Христу!
Головна | Реєстрація | Вхід
НА РОЗВИТОК САЙТУ

Устав Богослужінь
Пошук
Ми у Facebook
☜▼☞
Блог ІСТОРІЇ СКАЛИ-ПОДІЛЬСЬКОЇ [20]
ІСТОРІЯ СКАЛИ-ПОДІЛЬСЬКОЇ В ДЕТАЛЯХ
Відеопрезентація

РОБОТА ПАРАФІЇ
НА БРОШУРЦІ

ТУТ
 
Наші фото
ОСНОВНИЙ АЛЬБОМ ТУТ,
Інший альбом ТУТ,
а ще інший ТУТ

Новини церкви
Поведінка в храмі
Погода
Відвідування сайту
free counters

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
*

ПАРАФІЯ УСПЕННЯ ПРЕСВЯТОЇ БОГОРОДИЦІ УГКЦ, СКАЛА-ПОДІЛЬСЬКА © 2010